Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону, залишення без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це не заподіяло істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за ст. ст. 185-6 і 185-8 КАП.

Про поняття ісотолша шкода І тяжю наслідки кваліфікуюча ознака злочину див. коментар до ст. 423.

3. Суб’єктом злочину у першій його формі є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423), у другій — командир військової частини (полку, корабля 1 чи 2 рангу, окремого батальйону), з’єднання, начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування (скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор військового господарства, начальник військового ремонтного підприємства тощо), у третій — будь-яка військова службова особа.

4. З суб’єктивної сторони бездіяльність військової влади характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому ставлення військової службової особи до невиконання нею певних дій завжди є умисним.

5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. ст. 94, 101)

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 59, 67).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 5, 45).

Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 235 від 28 серпня 1995 р.

Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО № 20 від 28 січня 1998 р.

Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджене наказом СБ№77від31 березня 1999р.

Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Прикордонних військ України. Затверджене наказом Держкомкордону № 405 від 28 серпня 1999 р.

Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військовим начальником свого військового обов’язку в умовах бойової обстановки.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями або бездіяльністю, які можуть виразитися у формі: 1) здачі ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.

Військові сили — це особовий склад, діями якого доручено керувати даному начальникові та який може бути озброєний засобами ведення бою або в даній конкретній обстановці не мати таких засобів.

Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), у т.ч. бойову техніку, предмети технічного постачання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410, а під укріпленнями — ділянку місцевості, обладнану системою фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інженерними загородженнями та підготовлену для довготривалої оборони.

Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового складу разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним) або у фактичному повному чи частковому припиненні військових дій, що дає ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках (наприклад особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних засобів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з урахуванням відповідних положень про крайню необхідність (ст. 39).

Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни — це залишення їх під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють собою цінність для ворога.

Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник отримує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів, скорочення літі фронту та вивільнення сил для інших напрямів тощо. Але у будь-яких випадках начальник зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.

3. Суб’єктом злочину є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в бою.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується суспільне небезпечними діями і може проявитися в таких формах: 1) самовільне