Використання військовою службовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих ‘їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне адміністративну відповідальність (див. ч. 1 ст. 15 і ст. 184-1 КАП).

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим, особам може виражатися в залученні підлеглого для супроводження чи доставки в певний пункт багажу, будівництва або ремонту житла, ремонту приватного транспорту, для охорони майна тощо. Вказані особисті послуги не обов’язково можуть стосуватися використання фізичної праці підлеглого.

Для наявності складу злочину, що розглядається, не має значення, чи будуть надані послуги самому військовому начальникові, його сім’ї або іншим особам. Якщо такими іншими особами є вищі начальники, то вони, за наявності відповідних обставин, повинні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, які організували надання таких послуг, — як організатори цього злочину.

До іншого зловживання військової службової особи владою або службовим становищем можна віднести випадки незаконної відмови (заборони) підлеглим чи іншим особам у використанні їх прав і свобод, надання незаконних переваг особам, які не мають на них права тощо.

Заволодіння шляхом зловживання військовою службовою особою своїм службовим становищем військовим майном кваліфікується за ч. 2 ст. 410, а заволодіння нею шляхом зловживання своїм службовим становищем іншим майном — за ст. 191.

Із змісту примітки до ст. 423 випливає, що істотна шкода, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, повинна обчислюватися в заданих розмірах, незалежно від форми і виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків, та від того, чи була вона наслідком діяння, яке призвело до упущеної вигоди або до прямого зменшення наявних фондів. Виникнення пожежі чи аварія можуть бути визнані істотною шкодою, якщо з ними були пов’язані матеріальні збитки, розмір яких перевищує двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо істотна шкода полягає в заподіянні фізичної шкоди, цією ознакою охоплюються випадки заподіяння потерпілому фізичного болю від удару, побоїв чи мордування, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, фізичних страждань, якими супроводжується незаконне позбавлення волі чи незаконне введення в організм проти волі особи наркотичних засобів або психотропних речовин тощо.

Істотна шкода може полягати і в моральній шкоді, коли потерпілому заподіюються страждання внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Специфіка зловживання владою або службовим становищем полягає у тому, що воно може сприяти вчиненню іншими особами будь-яких умисних злочинів (скажімо, шляхом усунення перешкод для їх вчинення). У таких випадках вчинення суспільне небезпечного діяння іншими особами стає своєрідним наслідком службового злочину у вигляді істотної шкоди (тяжкими наслідками вчинення таких злочинів повинно визнаватися тоді, коли ці злочини є тяжкими або особливо тяжкими (ст. 12)).

Істотною шкодою встановленому порядку несення військової служби потрібно визнавати факти вчинення у військовій частині (підрозділі) тих найбільш серйозних порушень військового правопорядку, які визнаються умисними військовими злочинами, якщо настання таких наслідків перебуває в причинному зв’язку зі службовим зловживанням військової службової особи.

4. Суб’єктом злочину може бути тільки військова службова особа. Поняття військової службової особи визначено у примітці до ст. 423.

Про поняття Військовий начальник див. коментар до ст. 402.

Військовослужбовці, які мають підлеглих під час несення спеціальних служб (вартової, патрульної, внутрішньої, бойового чергування, прикордонної) та користуються правом віддавати їм накази в інтересах виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби, можуть бути суб’єктами злочину, що розглядається, тільки за умови, якщо вчиненою ними під час несення спеціальної служби неправомірною дією порушуються загальні службові обов’язки начальників, зокрема обов’язки виносити рішення й видавати накази лише в інтересах служби, виховувати підлеглих і вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, забезпечувати внутрішній порядок у військовій частині (підрозділі) і т. ін.

Оскільки такі дії, як незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи, то суб’єктом другої форми розглядуваного злочину можуть бути тільки військові начальники.

Друга категорія військових службових осіб — це військовослужбовці, які займають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків. В умовах ЗС та інших військових формувань України найчастіше ними є військові начальники (керівники військових формувань, військових частин, установ, командири військових підрозділів, начальники управлінь, напрямків, відділів, кафедр тощо).

Організаційно-розпорядчі обов’язки виконують також судді військових судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі СБ, які не є керівниками підрозділів, офіцери — професорсько-викладацький склад військово-навчальних закладів (під час прийому іспитів з виставленням оцінок та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), військові лікарі та інші військово-медичні працівники, у т.ч. працівники військово-лікарських комісій (під час проведення оцінки придатності до військової служби та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій), офіцери — працівники оперативних та оперативно-розшукових підрозділів СБ та ПВ, оперативних та деяких інших підрозділів ЗС тощо. Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення оперативно-розшукової чи кримінальної справи,