Нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу — це його нез’явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

При звільненні з частини, при призначенні, переведенні, поверненні з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу військовослужбовець строкової служби повинен з’являтися на службу в строк, зазначений, відповідно, у записці про звільнення, приписі, посвідченні про відрядження, відпускній картці, документах лікувального закладу тощо.

Фактичний момент з’явлення військовослужбовця має бути задокументований. Скажімо, згідно зі статутними нормами після повернення із звільнення військовослужбовець доповідає черговому роти про повернення, здає йому записку про звільнення і доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові), а якщо повертається до підрозділу після відбою, — доповідає лише черговому роти. Час повернення військовослужбовців зі звільнення зазначається черговим роти у книзі обліку звільнених. Тому, якщо військовослужбовець, наприклад, повинен був повернутися із звільнення до 22 години певного дня, але повернувся лише через чотири дні, в його діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407.

Питання про поважність причин нез’явлення військовослужбовця вчасно на службу при звільненні з частини, при призначенні, переведенні, з відрядження, з відпустки або з лікувального закладу є питанням факту, яке входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора та суду і вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Поважними причинами затримки військовослужбовців у відрядженні понад строки, визначені в посвідченні про відрядження, є хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім’ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Поважною причиною затримки із звільнення має визнаватися затримка військовослужбовця військовим комендантом, іншими органами державної влади у зв’язку з обставинами, не пов’язаними з незаконним перебуванням військовослужбовця поза розташуванням частини чи місця служби.

Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місце служби, а початковим моментом нез’явлення вчасно на службу — наступний день після дня, в який випливли встановлені строки з’явлення.

Злочин є закінченим у момент, коли військовослужбовець прибув до військової частини (до місця служби), або був’затриманий, або з’явився з повинною до органу дізнання, слідчого або’військового прокурора, або з’явився до військової комендатури чи військового комісаріату тощо.

Якщо винний з метою самовільного залишення частини підробив відпускний квиток, посвідчення про відрядження, записку про звільнення, направлення на лікування тощо, його дії мають кваліфікуватися за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом підроблення документів, а якщо документ не підроблявся, але військовослужбовцем був представлений підложний документ, — за ст. 409 як ухилення від військової служби шляхом іншого обману.

Оскільки прапорщики (мічмани), солдати (матроси), сержанти (старшини), курсанти і слухачі, які проходять службу за контрактом, а також особи офіцерського складу, як правило, розпоряджаються вільним від служби часом за власним розсудом, початковим моментом самовільного залишення ними частини (місця служби) є день, у який вони повинні.були прибути на службу, але не прибули. Водночас, у разі самовільного залишення ними частини (місця служби) у службовий час таким початковим моментом буде цей фактичний момент.

Під “місяцем” у ст. 407 розуміється календарний місяць (від 1 січня до 1 лютого, від 15 лютого до 15 березня тощо, незалежно від кількості днів у тому чи іншому місяці). Самовільне залишення частини фактично на строк, що не перевищує місяця, якщо винний мав намір знаходитися поза межами частини понад один місяць, кваліфікується як замах на злочин, передбачений ч. З ст. 407. Без наявності такого наміру навіть двічі вчинене самовільне залишення частини тривалістю кожен раз по 28 — 29 діб кваліфікується, залежно від виду суб’єкта цього злочину, за ч. І або ч. 2 ст. 407.

Поняття понад один місяць слід розуміти так, що між початковим і кінцевим моментами самовільного залишення частини або місця служби, нез’явлення вчасно на службу пройшов один календарний місяць, незалежно від кількості днів у ньому.

Якщо військовослужбовець під час самовільної відсутності з’являється до військової частини (місця служби), але відповідному ко-

мандиру (начальнику) про своє повернення не доповідає і до виконання обов’язків з військової служби не приступає, термін його самовільної відсутності не переривається.

3. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, є військовослужбовець строкової служби (див. коментар до ст. 401), а суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — будь-який інший військовослужбовець.

4. З суб’єктивної сторони зло ин у першій, третій і п’ятій його формах характеризується у цілому умисною формою вини. При цьому до самого факту самовільного залишення частини (місця служби) винний ставиться з прямим (інколи — непрямим) умислом, а до тривалості такого залишення — з умислом або необережністю.

Для другої, четвертої і шостої форм злочину характерним може бути умисел (прямий і непрямий), а в окремих випадках (найчастіше при нез’явленні вчасно на службу тривалістю у кілька діб) — необережність (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість). При цьому вказані форми вини стосуються самого факту нез’явлення вчасно на службу, поважних причин такого нез’явлення та/або його тривалості.

Мотиви злочину можуть бути різними, при цьому особа не має за мету ухилитися від військової служби взагалі.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його