Реферат на тему:

Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов’язків —

караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на сірок до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов’язані з умисним убивством начальника або іншої особи, що виконує обов’язки з військової служби,—

караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок підлеглості та військової честі. Його факультативним додатковим об’єктом можуть бути життя і здоров’я людини, її воля, честь і гідність. . 2.3 об’єктивної сторони злочин може полягати тільки у діях, які можливі удвох формах: 1) опір начальникові, а також іншій особі, Що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби; 2) примушування начальника, а також іншої особи, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, до порушення цих обов’язків. На відміну від непокори опір і примушування можуть вчинюватися не тільки щодо начальника, а й щодо іншої особи, що виконує

покладені на неї обов’язки з військової служби. Про поняття начальних див. коментар до ст. 402.

Під особою, що виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, в цій статті розуміються черговий або днювальний роти, парку, військового ешелону, контрольно-пропускного пункту, начальник варти та його помічник, розвідний, вивідний і чатовий, представник військової автомобільної інспекції, військовослужбовці, які входять до складу наряду з охорони державного кордону, конвою, патрульного наряду та деякі інші особи, на яких тимчасово або за спеціальним дорученням повноважного командування покладені повноваження представників влади.

При цьому треба враховувати, що в окремих випадках, прямо передбачених військовими статутами, черговий роти є начальником для всіх військовослужбовців роти рівного з ним чи нижчого військового звання, черговий і помічник чергового частини — для всіх осіб добового наряду тощо.

У випадку, коли військовослужбовцем грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, яка відзначалась особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і ці дії пов’язані з наступним опором начальникові чи іншому військовослужбовцю, який виконує покладені на нього обов’язки з військової служби, діяння має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 296 і відповідною частиною ст. 404. Адже вказаний начальник (інший військовослужбовець) у даному випадку є представником влади. Водночас, хуліганські дії військовослужбовця, які переросли під час його затримання в опір начальникові чи, наприклад, складу патрульного наряду, за відсутності розриву в часі повністю охоплюються ч. 1 ст. 404 і додаткової кваліфікації за ч. З ст. 296 (хуліганство, пов’язане з опором представникам влади) не потребують. Опір представникові влади (працівнику правоохоронного органу), який не є військовослужбовцем, тягне відповідальність військовослужбовця тільки за ч. З ст. 296 або за відповідною частиною ст. 342.

Опір — це дії винної особи, пов’язані з перешкодою начальникові або іншій особі виконувати обов’язки військової служби, покладені на неї, і спрямовані на те, щоб не дати цим особам можливості діяти у певній ситуації згідно з законом. Детальніше про поняття опір див. коментар до ст. 342.

Якщо опору передувала непокора начальникові, дії винного кваліфікуються тільки за ст. 404: тут має місце “переростання” у більш тяжкий злочин однорідного посягання на один і той самий об’єкт. Під примушуванням до порушення обов’язків з військової служби треба розуміти дії, пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до начальника чи іншої особи, яка виконує обов’язки по військовій службі, і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити їх до протизаконної зміни їхньої правомірної поведінки. Примушування передбачає наявність конкретної незаконної вимоги до вказаних осіб.

Примушування відрізняється від опору, зокрема, тим, що: а) при опорі винний намагається своїми діями позбавити начальника чи іншу особу можливості виконати обов’язки по військовій службі, а при примушуванні — заставити їх діяти всупереч інтересам служби; б) опір може бути і не поєднаний з фізичним чи психічним насильством (проте, не виключається, що опір виражається в активній фізичній протидії: винний упирається, намагається вирватися тощо), а примушування завжди поєднане з насильством; в) примушування може бути вчинене не тільки під час виконання начальником чи іншою особою покладених на них обов’язків з військової служби, а й у зв’язку з їх виконанням у майбутньому.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов’язки військової служби; а) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи і перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); б) на шляху прямування на службу або із служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; в) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідало обов’язкам військовослужбовця або він був направлений туди за наказом відповідного командира (начальника); г) при виконанні державних або громадських обов’язків, якщо навіть