Якщо особа підроблює відбиток штампу або печатки, її дії слід вважати підробленням документа, оскільки вказаний відбиток є необхідним реквізитом документа.

Під збутом підроблених документів, штампів, печаток, бланків слід розуміти будь-яке оплатне чи безоплатне відчуження цих предметів та запускання їх в обіг (продаж, обмін, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо).

Виготовлення підроблених штампів, бланків або печаток означає повне виготовлення сфальсифікованих форм-кліше і бланків, а також внесення змін у справжні штампи, печатки або бланки, що спотворює належний зміст їх реквізитів. Способом такого виготовлення може бути вирізання на гумі, лінолеумі, шкірі, дереві або гравіювання на-м’яких металах.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення однієї з чотирьох дій, які альтернативно становлять його об’єктивну сторону.

Використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358), може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред’явлення документа; 2) подання документа.

При пред’явленні документа суб’єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. При цьому підроблений документ залишається у володінні винного (наприклад, пред’явлення підробленого посвідчення водія працівникові ДАІ).

Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа. Але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання праз або звільнення від обов’язків (наприклад, особа подає на підприємство підроблений документ цро закінчення вищого закладу освіти для того, щоб зайняти певну посаду).

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред’явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

Обманне заподіяння внаслідок використання підробленого документа значної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації за ст. 192.

Використання штампів і печаток, які не можна ані пред’явити, ані подати, означає проставлення за їх допомогою відбитків на документах, тобто підроблення останніх, і охоплюється ч. 1 ст. 358.

Використання справжнього документа, який належить іншій особі (наприклад, чужого паспорта або посвідчення), хоча і містить елементи обману, але за ч. З ст. 358 кримінальної відповідальності не тягне. Відсутній даний склад злочину і у тому разі, коли особа: а) демонструє предмет, який лише із зовнішнього боку нагадує документ, але насправді таким не є (наприклад, пред’явлення обкладинки посвідчення замість посвідчення); б) обманним шляхом використовуючи справжній документ, видає його за інший (наприклад, під виглядом посвідчення працівника міліції демонструється читацький квиток); в) неправильно тлумачить зміст справжнього документа, що характеризується невизначеністю або неповнотою.

Дії особи, яка спочатку підробила документ, а згодом його використала, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. З ст. 358, оскільки за таких обставин має місце реальна сукупність злочинів. Якщо строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене підроблення документа сплив, винний повинен відповідати лише за його використання (ч. З ст. 358).

4. Суб’єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366), Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений документ, діючи за. попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав — і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 388).

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов’язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну

посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

Підроблення документів, штампів, печаток або бланків з метою використати їх надалі для незаконного і безоплатного заволодіння чужим майном шляхом обману слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 358 і за ч. 1 ст. 14, ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190 як готування до шахрайства за обтяжуючих обставин.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов язана Із зат судженням) і фактична (не пов’язана із засудженням) повторність як тотожних, так і однорідних діянь, зазначених у ч. І ст. 358. Наприклад, особа, яка спочатку виготовила підроблену печатку, згодом підроблює документ. Як різновид множинності злочинів повторність передбачає наявність певного проміжку часу між діяннями, які її утворюють, у зв’язку з чим не повинні кваліфікуватись за ч. 2 ст. 358 дії особи, яка одночасно підроблює декілька документів або одночасно збуває декілька фальшивок. Відсутня повторність і у тому разі, коли винний в різний час вносить в один і той же документ кілька фіктивних записів. Не утворюють повторності підроблення документа та його наступний збут особою, винною у його підробленні. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Закон України “Про інформацію” від