.
Реферат на тему:
Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації
1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємияцю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства —
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років І позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі строком від п’яти до восьми років.
1. Об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави.
2. Предмет злочину — певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю (про їх поняття див. коментар до ст. 114).
У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими про заборону такого розголошення, даних досудо-вого слідства чи дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю, відповідальність має наставати за ст. 387. Розголошення таких, що становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист, вчинене службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, кваліфікується за ст. 381.
В основному за предметом розглядуваний злочин відрізняється від злочинів, передбачених ст. ст. 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), 168 (розголошення таємниці усиновлений), 232 (розголошення комерційної таємниці).
У зв’язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть вважатися державною таємницею деякі види інформації (інформація про стан правопорядку, про незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб тощо), розголошення в засобах масової інформації, скажімо, фактів незаконного експорту озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції є суспільне корисною (чи суспільне нейтральною) діяльністю і не може тягнути кримінальної відповідальності.
3. З об’єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про тземні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або на телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними стороиніх осіб).
Диспозиція ст. 328 с бланкехною: для вирішення питань про те, чи становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи є особа такою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків тощо, необхідно звертатися до івших нормативно-правових актів.
.Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю.
У зв’язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації (“особливої важливості”, “цілком таємної” і “таємної”), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При цьому наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці може бути врахована як обставина, що пом’якшує відповідальність.
Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офіційних документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, з наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 328 і 357.
4. Суб’єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, буди довірені або стали відомі у зв’язку з ви-конанням службових обов’язків. Такаю визнається особа, що мас відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України. Для кваліфікації злочину не має значення, були такі відомості довірені вказаній особі (надані за реєстром, іншим обліковим документом) чи стали відомі за інших обставин (за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).
Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.
Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем або військовозобов’язаним під час проходження останнім зборів, кваліфікується за ч. 1 ст. 422. За ст. 328 вказані особи несуть відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і службовці ЗС та інших військових формувань України за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, несуть відповідальність за ст. 328.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 328, у випадку, коли відповідний доступ до державної таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України відповідно до законодавства України.
Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18