коли об’єкт неможливо відновити, повністю втрачається його цінність; 2) руйнування — заподіяння значних ушкоджень, через що пам’ятка втрачає свою цінність, але може бути відновлена; 3) псування, яке означає зменшення історичної, культурної та іншої цінності пам’ятки.
При встановленні наслідків цього злочину першочергове значення має не розмір матеріальної шкоди, витрат на відновлення зруйнованого або зіпсованого, а шкода історичного або культурного характеру.
Злочин є закінченим з моменту початку нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури.
4. Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 298, загальний. За ч. З ст- 298 відповідальність несе службова особа, яка діє з використанням службового становища. Про поняття службової особи і використання службового становища див. Загальні положення до розділу XVII Особливі частини КК, ст. 364 і коментар до неї.
5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При доведенні умислу важливо встановити, що винний знав про те, що відповідний об’єкт є пам’яткою історії або культури.
6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, а осо-
бливо кваліфікуючою — вчинення його службовою особою з використанням службового становища.
До об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, належать предмети, в установленому порядку віднесені до пам’яток культури національного значення.
Основи законодавства України про культуру від І4 лютого 1992р.
Закон України ‘Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р.
Положення про державний реєстр національного культурного надбання. Затверджене постановою КМ №466 від 12 серпня 1992 р.
Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМ № 174 від 18 лютого 1997р.