З одного боку, використання як доказової інформації даних, отриманих за допомогою датчиків, які фіксують фізіологічний та психічний стан людини, дорівнює отриманню інформації від осіб, які мають певний статус та наділені відповідними правами всупереч волі цих осіб. Тобто рівнозначно отриманню інформації шляхом омани та насильства. Такий підхід протирічить моральним засадам кримінального судочинства [21, с.44].

З іншого боку, оскільки подібного роду дослідження на тестах, які містять серію спеціально сформульованих запитань, на які опитувана особа має дати однозначну відповідь – «так» або «ні», то вказані тести являють собою по суті, навідні запитання, постановка яких свідкам або іншим учасникам процесу заборонена кримінально – процесуальним законам (ст.143 КПК України).

Отже, сучасні джерела доказової інформації є таким (сучасними) внаслідок того, що можуть бути залучені до процесу доказування через наявності науково обґрунтованих та апробованих методик вилучення з них інформації про розслідуваний злочин.

Висновки

Досліджуючи теорію і практику доказів, сучасні джерела доказової інформації – дійшов до висновку, що для ефективної боротьби із злочинністю та організованою злочинністю зокрема, для усунення загрози окремим сферам суспільного життя та суспільства в цілому, створення дієвої системи національного права, необхідно провести низку заходів:

1) Розробка теорії доказів, частина науки кримінального права, що на достатньому високому рівні узагальнення формує основні поняття і принципи доказування, при цьому науковий підхід до формування системи норм доказового права передбачає глибоке знання тих явищ і діянь, з яких процес доказування фактично складається. Внаслідок цього теорія доказів вивчає явища і закономірності, пов’язані з поведінкою в специфічних умовах споєння злочинів, причинні, часові і просторові взаємозв’язки цих явищ, загальні закономірності відображення подій і дій на матеріальних об’єктах і в свідомості людей.

Значення теорії доказів як першооснови, що стоїть за формуванням законодавства і практичної діяльності суб’єктів доказування та інших суб’єктів підтверджується тим, що теорія доказів розвиваючи закономірності розвитку доказового права і практики, його застосування, вказує слідчим, прокурорським, експертним органам, суду, особам і організаціям, які приймають участь у судочинстві, шляхи правильного застосування відповідних норм, реалізуючі вимоги закономірності. Вона сприяє створенню ефективних прийомів доказування, попереджує від можливих помилок. З другої сторони, науковий аналіз правових норм і практики їх застосування сприяє вдосконаленню законодавства. Дуже важливу роль відіграє теорія в процесі навчання, підготовці кадрів юристів.

Отже, без притаманній науці впорядкуванню матеріалів, його пояснення, вирішення завдань щодо поглиблення знань процесу доказування в сучасних умовах неможливо. При цьому це накопичення і поглиблення знань обумовлено постільки, постільки мають «вихід» в практику, кінцевою метою теорії є удосконалення практики.

2) Законотворча діяльність, предметом якої норми доказування, основою якої повинні стати положення теорії доказів. Слід зазначити, що на сучасному етапі, стан доказового законодавства вимагає впровадження як нових норм, так і переробки нині діючих.

3) Впровадження науково – технічних досягнень, що дають можливість розширити коло джерел доказової інформації (так звані сучасні джерела доказової інформації) і різних видів експертних досліджень, без яких «сучасні» джерела доказової інформації були б недоступні для сприйняття, а, отже, і не мали б статус доказів у кримінальному судочинстві. Це впровадження у підсумку дало б змогу ефективніше здійснювати швидке і повне розкриття злочинів.

Немає сумнівів, що вище перелічені заходи є лишень однією зі складових інструментарію по боротьбі зі злочинністю, але той частиною, без якої завдання кримінального судочинства передбачені ст.2 КПК України належно не будуть досягнуті.

Список використаних джерел

Конституція України.- К.: Українська правнича фундація, 1996.- 54с.

Кримінально – процесуальний кодекс України від 28 грудня 1961 року//Відомості Верховної Ради України. 2001. №8.

«Про оперативно – розшукову діяльність»: Закон України від 18 лютого 1992 року //Відомості Верховної Ради України.- 2002. - №3.

Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Наказ Генерального прокурора України від 4 жовтня 1998 року, №4.

Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно - розыскная деятельность: правовой анализ.- К., 1994г. – 107с.

Бедняков Д.И. Непроцессуативная информация и расследование преступлений. М., 1991. – 208с.

Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. М.: Юрид. лит., 1969.- 216с.

Ворфоломеева Т.В. производные вещественные доказательства. М.: Юрид. лит., 1980. – 48с.

Гензюк Э.Е., Мархотин В.И. Проблемы внедрения результатов научных исследований в практику борьбы с преступностью. Ростов-на-Дону.: Изд-во Ростов. ун-та, 1989.- 73с.

Гончаренко В.И. Использование звукозаписи, фотографии и киносъемок в уголовном судопроизводстве. К., 1980. – 140с.

Карнеева Л.М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе. М., 1978.-28с.

Карнеева Л.М., Кертос И. Источники доказательств. М., 1985. – 186с.

Леви А.А., Горинов Ю.А. Звукозапись и видеозапись в уголовном судопроизводстве. М.: Юрид. лит., 1983.-112с.

Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. К.: Вища школа, 1984. -134с.

Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе. М.: Юрид. лит., 1981. – 103с.

Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. М., 1985. –