Реферат на тему:
Порушення законодавства про континентальний шельф України. Знищення або пошкодження лісових масивів
1. Порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей,—
караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з конфіскацією всіх знарядь, якими користувалася винувата особа для вчинення злочину або без такої.
2. Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України, які провадяться іноземцями, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку,—
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, з конфіскацією обладнання.
1. Основний безпосередній об’єкт злочину — встановлений порядок використання, освоєння й охорони континентального шельфу України та його природних багатств. Додатковими об’єктами визнаються безпека морського судноплавства, екологічна безпека (у разі забруднення моря над континентальним шельфом).
2. Предметом злочину є континентальний шельф та його природні багатства.
Під континентальним шельфом розуміють прибережне морське (океанічне) мілководдя, яке визначається внутрішньою і зовнішньою межею, має аналогічну сусідньому суходолу геологічну будову, є найбільш продуктивним для господарського використання і населене живими організмами. Континентальний шельф України — це поверхня І надра морського дна підводних районів, прилеглих до узбережжя і островів України, але які знаходяться поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих,вод дозволяє вести розробку природних багатств. Поверхня і надра морського дна впадин, розташованих у суцільному масиві континентального шельфу, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України.
Природні багатства континентального шельфу — це мінеральні та інші неживі ресурси поверхні і надр морського дна (руди, мінерали, нафта, газ тощо), а також живі організми “сидячих видів” (наприклад, краби, мідії, трепанги, морські зірки).
3. З об’єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм, дві з яких передбачені ч. 1, а третя — ч. 2 ст. 244.
Порушення законодавства про континентальний шельф України може виражатись в діях або в бездіяльності і полягати, зокрема, у: будівництві споруд та інших установок (штучні острови, бурові установки, стаціонарні платформи) на континентальному шельфі України, а також створенні навколо них зон безпеки без належного дозволу або з недотриманням вимог, вказаних у дозволі, порушенні правил їх експлуатації, охорони та ліквідації. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину у цій формі є настання наслідків у виді істотної шкоди, а також причинного зв’язку між вказаними порушенням і наслідками.
Невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, утворює склад злочину, пе-редбаченого ч. 1 ст. 244 лише тоді, коли це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей.
Дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи (товарне вирощування продукції, її обробка, транспортування тощо) на континентальному шельфі України, які провадяться іноземцями, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244 за умови, що це не передбачено договором України з іноземною державою або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку. Рішення про надання у користування за контрактом окремих ділянок, у т.ч. континентального шельфу, для геологічного вивчення, дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, їх видобування, інших цілей приймає КМ па підставі результатів тендера.
Злочин визнається закінченим: 1) з моменту заподіяння істотної шкоди — у разі порушення законодавства про континентальний шельф (матеріальний склад злочину); 2) з моменту створення небезпеки загибелі живих організмів або загрози життю чи здоров’ю людей — у разі неприйняття відповідною особою заходів захисту (матеріальний склад злочину); 3) з моменту проведення іноземцем
недозволених робіт на континентальному шельфі України (формальний склад злочину).
Якщо в результаті невжиття суб’єктом, відповідальним за експлуатацію джерел небезпеки, сталася смерть людини або заподіяні тілесні ушкодження, діяння винного потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК про відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є місце його вчинення — певна ділянка (район) континентального шельфу України.
4. Суб’єкт злочину у формі порушення законодавства про континентальний шельф України загальний. Суб’єкт невжиття заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань — спеціальний: це особа, яка відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки у зонах безпеки на континентальному шельфі. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, є осудний громадянин іноземної держави, якому виповнилось 16 років.
5. Суб’єктивна сторона злочину залежно від характеру діяння характеризується умисною або необережною формою вини. Наприклад, розвідування і розробка природних багатств, якщо це не передбачено договором чи дозволом, вчинюються умисно, а невжиття відповідною особою заходів захисту живих організмів моря може бути вчинено як умисно, так і необережно.
Конституція України (ст. 13).
Конвенція ООН про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.
Указ Президії