Для визнання злочину у його першій і третій формах (матеріальні склади злочину) закінченим необхідно, щоб забруднення моря або неповідомлення відповідної інформації належним адресатам створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря. Про поняття створення небезпеки життя, здоров’я людей див. коментар до ст. 239. Злочин у другій формі є закінченим з моменту скидання чи поховання у морі зазначених у ч. 1 ст. 243 матеріалів, речовин Гвідходів.

Живі ресурси моря — це водні біоресурси, які знаходяться у морському середовищі і нерозривно пов’язані з ним усім життєвим циклом (див. також коментар до ст. 249).

До законних видів використання моря, яким може зашкодити забруднення і засмічення морського середовища, слід відносити, зокрема, морське судноплавство, рибальство, розвідку і видобування корисних копалин, використання морської води для опріснення, оздоровчо-рекреаційну діяльність.

Шкода зонам лікування і відпочинку, небезпека створення якої виникає, може полягати у забрудненні прибережної смуги та морської акваторії, що унеможливлює їх використання як місць відпочинку й оздоровлення людей або потребує значних матеріальних вкладень для поновлення рекреаційних властивостей цих зон.

4. Суб’єкт злочину у першій і другій його формах — спеціальний. Ним можуть бути особи, зобов’язані дотримуватись відповідних правил (зокрема, капітани та інші службові особи морських і повітряних суден, інших перебуваючих у морі споруд і засобів, до службових повноважень яких входить забезпечення дотримання спеціальних правил охорони моря від забруднення, службові особи промислових, комунальних, сільськогосподарських та інших підприємств і організацій, які здійснюють забруднення моря з берега, якщо на цих осіб покладався службовий обов’язок дотримуватись правил охорони моря і контролювати їх виконання підлеглими). За ст. 243 слід кваліфікувати також діяння працівників суден, інших морських об’єктів, які безпосередньо експлуатують системи, установки і механізми при виконанні операцій зі шкідливими речовинами чи відходами (помпові машиністи, вахтові мотористи тощо).

Суб’єктом злочину у його третій формі є спеціально відповідальні за інформування належних адресатів особи морських та повітряних суден, інших засобів і споруд, що знаходяться у морі.

5. Суб’єктивна сторона цього злочину за змістом є аналогічною суб’єктивній стороні злочину, передбаченого ст. 242.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину у першій і другій його формах (ч. 2 ст. 243) є спричинення загибелі або захворювання людей, масової загибелі об’єктів тваринного і рослинного світу

або інших тяжких наслідків (про ці поняття див. коментар до ст. ст. 236 і 242).

КТМ (ст. ст. 15, 25, 48-72, 277-325).

ВК(ст. ст. 1,5,18-110).

Закон Україна “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 5, 6).

Закон України “Про виключну (морську) економічну зону України” від ІЄтравня 1995р.

Заходи щодо забезпечення виконання зобов’язань Радянською стороною, що випливають із Конвенції по попередженню забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів 1972р. Затверджені постановою Ради Міністрів СРСР№ 222 від 6 березня 1979р.

Правила охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення. Затверджені постановою КМ № 269 від 29лютого 1996 р.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37від 18 травня 1995р.

Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України. Затверджене наказом Мінекобезпеки України №116 від 26 жовтня 1995 р.

Постанова ПВС від 26 січня 1990 р. № 1 “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”.