Не може вважатись злочином, передбаченим ст. 230, невиконання рекомендацій та інших документів Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, які не підлягають обов’язковому виконанню.

Описані у ст. 230 діяння утворюють склад цього злочину, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Отримання доходу може мати місце як до вчинення відповідних діянь (у цьому разі протизаконні дії чи бездіяльність стають, окрім іншого, і своєрідним приховуванням цього факту), так і після їх вчинення. Порушення антимонопольного законодавства є закінченим злочином з моменту отримання відповідним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління і контролю, підприємством, установою, організацією доходу у великих розмірах.

Під органами адміністративно-господарського управління та контролю у ст, 230 розуміються суб’єкти господарювання, об’єднання, інші юридичні особи, яким делеговано повноваження органів влади чи органів місцевого самоврядування щодо такого управління або контролю.

3. Суб”єктом злочину може бути службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, до компетенції якої входить віддання розпоряджень про підготовку та направлення документів та іншої інформації Антимонопольному комітетові України чи його територіальному відділенню, підписання таких документів, а також віддання розпоряджень про вчинення чи припинення певних дій на виконання законних рішень Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993р.

Закон України “ Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996р. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи Іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності,—

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волг на строк до трьох років.

1. Об’єктом, злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником підприємства (юридичної особи). Проте обсяг цих відомостей не може встановлюватись довільно. Згідно із законодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про порушення законодавства України та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Для банку відповідна інформація є інформацією не про свою власну діяльність, а про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 лише у випадку, коли відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку. Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 2) незаконним використанням таких відомостей.

Ст, 231 охоплюються і характеризуються як комерційне шли-гунство будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею тощо). Комерційне шпигунство може проявлятися у: викраденні відповідної інформації чи об’єктів, які її містять; підслуховуванні (у т.ч. із застосуванням спеціальних технічних засобів); отриманні інформації шляхом проникнення у комп’ютери чи комп’ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом даного злочину випадки, коли особа випадково дізналась про відомості, що є комерційною таємницею, або якщо такі відомості добровільно були повідомлені цій особі працівниками відповідного суб’єкта господарської діяльності.

Про розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, див. коментар до ст. 232. Розголошення є одним із способів використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Тому усі випадки незаконного умисного розголошення комерційної .таємниці, крім тих, що передбачені ст. 232,