справедливо вказують на несумісність структур цих кодексів, оскільки юридичні особи публічного права у сфері цивільного обігу діють на однакових правових засадах, як і особи приватного права (Я.Шевченко, Н.Кузнєцова). Поміркованою є позиція В.Опришка та О.Підопригори, які вважають, що одночасне прийняття цивільного і господарського кодексів є необхідним із прагматичних міркувань.
На концепцію ЦК вплинули основні доктринальні положення, розроблені у теорії права, зокрема поняття "правова держава, "громадянське суспільство", "права людини", "дихотомія права". Основні положення ЦК полягають у таких позиціях.
1. ЦК покликаний забезпечити нормальне функціонування і розвиток громадянського суспільства. Самостійність, незалежність, ініціативність приватного життя можна забезпечити лише за умови визнання природного, об'єктивного, наднормативного характеру цивільних прав. Тому у ЦК знайшли свою конкретизацію ряд конституційних прав і свобод, які складають основу громадянського суспільства (гарантії права власності, свобода підприємницької діяльності тощо).
2. ЦК сконструйовано як кодекс приватного права, яким підтверджується поділ права на публічне і приватне. Завдяки цьому кодифіковано норми приватного права, в якому втілюється юридичний порядок, що ґрунтується на принципі свободи людини.
3. ЦК за задумом його авторів повинен був стати втіленням моністичної концепції приватного права в Україні, що передбачає регулювання майнових відносин, відносин підприємництва, земельних та житлових відносин, а також у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, трудових та сімейних відносин.
Втілення таких ідей не відбулося на практиці. У першу чергу із проекту ЦК було вилучено книги про сімейне право та міжнародне приватне право. Норми сімейного права були систематизовані у самостійний Сімейний кодекс, а положення про міжнародне приватне право ще підлягають законодавчому закріпленню. Також необхідно відмітити занадто політизований характер дискусії щодо дуалізму приватного права і правомірності прийняття Господарського кодексу. З іншого боку, Верховна Рада України 16 січня 2003 р. прийняла цивільний і Торговий кодекс, які містять чимало суперечностей. Такі суперечності стали причиною того, що висловлюються пропозиції щодо зупинення їх чинності до 1 січня 2006 р. або до моменту усунення таких колізій.
У цілому застосування положень цивільного і господарського кодексів залежатиме від судової практики. У цьому відношенні зарубіжний досвід показує, що положення цивільного кодексу застосовуються субсидіарно до положень господарських кодексів, тобто судова практика скоріше всього піде шляхом тлумачення положень господарського кодексу згідно з загальними принципами цивільного кодексу. Оскільки у світі спостерігається тенденція обмежувального тлумачення принципу свободи договору у контексті застереження про публічний порядок, моральність і добросовісність при виконанні договорів, публічно-правові засади господарського кодексу можна тлумачити у контексті принципу правової, соціальної держави.
Також слід відмітити, що у результаті цієї дискусії із нового Цивільного Кодексу були вилучені книги, присвячені сімейним відносинам та питанням застосування міжнародного приватного права.
Новий Цивільний кодекс можна віднести до актів "пасіонарного" типу. Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як кодекс громадянського суспільства, правової держави і кодекс приватного права, з урахуванням сучасних європейських тенденцій і розвитку права. Запозичення ідей Модельного цивільного кодексу для країн СНД, ЦК Російської Федерації та інших європейських країн свідчить про урахування загальних тенденцій розвитку приватного права у Європі. За своїм характером Цивільний Кодекс є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, що знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентується спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, без спеціального застереження про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами відповідного кодексу і ґрунтуються на рівноправності становища сторін.
Очевидним є те, що українське право можна характеризувати як право перехідного періоду. По суті вітчизняна правова система, традиція права оформиться у процесі розвитку конституційних положень у поточному законодавстві, а також практичній реалізації положень нового ЦК. Прийняття останнього є ключовим фактором, оскільки в ньому закріплюється якісно нова система джерел права, визначено механізм делегованого законодавства, правил інтерпретації правових норм. Специфіка українського права у майбутньому залежатиме також від інтеграційних процесів, уніфікації та гармонізації законодавства.
2. Система джерел права України
З прийняттям нового Основного Закону в 1996 р. закріплено якісно нову систему джерел права України. Відповідно до Конституції система джерел права України базується на засадах: правової держави (ст.1), верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України (ст. 8), визнання належним чином ратифікованих міжнародних договорів невід'ємною частиною національного законодавства (ст. 9). Це дає по-новому розвивати законодавство України відповідно до міжнародно-правових стандартів, усунути поступово негативну радянську практику підміни волі законодавця шляхом прийняття численних відомчих нормативних актів, які часто суперечили один одному.
Реалізація вказаних конституційних принципів ускладнюється перехідним характером вітчизняної правової системи. Для вітчизняної правової системи як перехідного типу права характерні такі риси: а) правова система являє собою скоріше прерогативну, ніж нормативну систему; б) ця система деякою мірою залежна від православної етики; в) право, як і раніше, розглядається державою в якості інструмента політики; г) у сфері економіки, народного господарства право переважно залежить від державної політики; д) досить висока питома вага публічно-правових елементів у порівнянні з приватноправовими. На цьому фоні існує подібність вітчизняної правової системи до романо-германського права, головним джерелом якого вважається закон та кодифікація як переважний метод систематизації права.
Сьогодні під верховенством закону розуміють насамперед верховенство Конституції. Конституцію визначають як ядро правової системи, джерело держави тощо. В силу таких положень формується ієрархія законів, а також співвідношення між законами та підзаконними актами.
Разом з тим поняття "закон" може мати різні значення. Закон можна розуміти у формальному значенні як акт