На початку XXI ст. в Україні відбулося усвідомлення того, що, крім позитивних результатів у процесі її інтеграції до ЄС, є багато упущень та недоліків: повільні темпи реформ, їх недостатня координованість із завданнями європейської інтеграції, невідповідність розвитку демократичних інститутів і стану і громадянського суспільства сучасним вимогам тощо.

Поки що Україна демонструє «добрі наміри» щодо входження до європейської правової системи. Але з текстів прийнятих правових документів, як свідчать фахівці, не видно комплексного розуміння того, як саме повинна розвиватися правова система України для реалізації інтеграційних прагнень держави. Зокрема, у «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» зазначається, що адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство і співробітництво. Термін «адаптація законодавства України до законодавства ЄС» не має в Україні ні нормативного, ні наукового обґрунтування; у праві ЄС вживається термін «апроксимація» (зближення). Під апроксимацією законодавства розуміється запровадження в Україні конкретних стандартів, що діють в усіх державах — членах ЄС на підставі «вторинного законодавства» ЄС — директив та регламентів.

Чи достатньо обмежуватися апроксимацією законодавств України до законодавства ЄС та ще й силами виконавчої влади, як це передбачено Законом України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»? Уявляється, що ні. програмувати потрібно становлення в Україні правової системи європейського зразка — не тільки заради гарантування несуперечності її з правом ЄС, а й задля укорінення у народну свідомість неминущих цінностей: свободи, демократії, справедливості, ринкової економіки, правової держави, вироблення належної поваги до права, визнання його справжньої соціальної цінності, насамперед як ефективного засобу реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, інструмента динамічного суспільного прогресу. Зазначене потребує реформування не тільки «законодавства», а й усіх складових її правової системи: правотворчості, правозастосування, правової культури, правосвідомості тощо. Адже правова система ЄС тільки доповнює національні правові системи держав-членів, а безпосереднє регулювання суспільних відносин в ЄС застосовується лише там, де це вкрай необхідно.

І все ж, йдучи до Європи і наближаючись до правових систем романо-германського типу, український народ має зберігати національну прогресивну традицію, підтримувати її безперервність. Для цього він мусить пам'ятати, що європейське право пишеться в Брюсселі і Страсбурзі, і Україна не стільки в нього зможе приносити, скільки змушена сприймати. Стандартизація правових систем європейських держав здатна привести до стирання граней між правовими системами і правовими сім'ями (типами) правових систем. Проте реформування правової системи України (включаючи апроксимацію законодавства) за європейськими стандартами, що визначені документами ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу, а також з врахуванням національно-правової практики країн континентальної Європи, повинне відбуватися лише тією мірою і настільки, якою мірою і наскільки це необхідно для статусу повноправного члена цих співтовариств. Якщо правова система України стане повноцінною складовою частиною європейського правового простору як середовища формування єдиного європейського права і водночас збереже свою самобутність та здатність запобігати некерованим конфліктам — це буде означати входження її у сім'ю правових систем романо-германського типу на правах її східноєвропейського різновиду.

4. Місце правової системи України на правовій карті світу

Формування в Україні самостійної національної правової системи — це вираження єдності суспільства як системи, один з важливих проявів державного суверенітету. Обрано мирний, реформістський шлях її побудови, що припускає спадкоємний зв'язок з минулими прогресивними напрацюваннями — при запереченні принципів і підходів, властивих соціалістичному праву. Трансформація у всіх структурних елементах правової системи України відбувається в умовах раніше незнаного рівня світової відкритості, інтеграційних процесів і, відповідно, усіляких зовнішніх впливів і втручань, іноді – деструктивних, що ускладнює завдання молодої держави і разом з тим мобілізує її творчі сили на створення суспільства високих демократичних стандартів.

Звільняючись від деформацій радянського періоду та посттоталітарної правосвідомості, обтяженої комуністичним правовим нігілізмом, Україна переборює внутрішньо- і зовнішньосистемні колізії, властиві незавершеним, перехідним, правовим системам, орієнтуючись на інтеграцію в загальноєвропейський правопорядок. При цьому вона відштовхується від історично закладених підвалин свого права, що тяжіли до романо-германської правової сім'ї, прагне зберегти усе краще із власного минулого правового досвіду і сприйняти з сучасної правової спадщини країн Європи і світу те, що здатне адаптуватися до її правової системи. не бути стороннім тілом, таким, що підлягає відторгненню.

Автор даного видання не поділяє точку зору вчених, які відносять Україну до євразійської правової сім'ї, що нібито у різні періоди свого розвитку називалася як слов'янська правова сім'я (XIX ст.), російська правова сім'я (середина XX ст.)