Відносити Україну разом з Росією і Білоруссю до специфічного типу правових систем — слов'янського чи євразійського — недоречно вже тому, що російська правова система, яка визначена в цьому блоці ведучою, також розвивалася в лоні романо-германської (континентальної) сім'ї правових систем, про що пишуть російські вчені (Л. С. Явіч, А. X. Саідов). На думку Л. С. Явіча в дореволюційній Росії функціонувала типова континентальна (романо-германська) правова система, з певними особливостями правових традицій, правосвідомості, законності. Такої ж точки зору дотримується А. X. Саідов стосовно минулої і сучасної правової системи Росії, зазначаючи, що свідченням цьому є кодифікаційний характер російського права, структура правової норми, принципи верховенства закону і відповідна ієрархія джерел права, основні принципи судової організації і судочинства. Схожі позиції мають Н. Богданова, Р. Давид, П. Круз та ін. Зокрема, російський компаративіст М.М.Марченко стверджує, що російське право історично, гео-графічно і частково навіть духовно перебуває у близькості до романо-германського права, а зараз в процесі розвитку зближується з ним.

В XXI ст. як для російської, так і української правових систем відкриті внутрішні і зовнішні можливості до зближення з романо-германською сім'єю правових систем. Не лише форма, а й зміст права України здобуває більше подібних рис з європейсько-континентальним типом правових систем. Можна лише приєднатися до застереження М. М. Марченко, яке він висловлює на адресу Росії, і поширити його на Україну. Воно полягає у побажанні «збереження самобутності», «запобігання односторонньому поглинанню російського права континентальним».

Затвердження місця правової системи України в єдиному правовому просторі континентальної Європи відбувається тоді коли остання утягнута в процес глобалізації. Економічна глобалізація веде до диференціації влади між державами-націями і міжнародними корпораціями: у світі нараховується понад 40 тисяч багатонаціональних корпорацій, які формують ринки товарів, капіталів і послуг, як правило, поза державами і їх правовими системами. Основні потоки економічних обмінів, ті які орієнтуються підприємці, регулюються міжнародними конвенціями і міжнародними правовими звичаями. Національному праву залишається мало місця на економічному ринку світу. Процес глобалізації несе в собі небезпеку державам поступово втратити свою самобутність, потрапити під твердий прес всесвітньої споживчої культури, прийняти цінності тільки однієї культури (цивілізації, суперетносу).

Українська перспектива — не в проведенні ліберального проекту глобалізації, що веде до знищення духовних і національних традицій, а у єдності з європейськими країнами на умовах визнання рівноцінності досвідів, об'єднання історичного спадку і творчості усіх етнічних, конфесійних і культурних складових європейського континенту.

Правовий фундамент, закладений за період незалежності України як держави з перехідною економікою, дозволяє стверджувати, що вона має широкий спектр загальних рис з іншими правовими системами (Росією, Білоруссю та ін.), що розвивалися у межах східноєвропейської традиції права, яка характеризується близькістю до германської групи правових систем у галузі приватного права, хоч в останні роки і зазнала деякого впливу англо-американського типу (сім'ї) правових систем, як позитивного, так і негативного. Правова система України, що формується, вбирає в себе весь позитивний досвід попереднього багатовікового розвитку українського права і має цілеспрямований вектор розвитку — міжнародні стандарти прав людини і рішення Європейського суду з прав людини. Виходячи з вищевикладеного, сучасну правову систему України, як і інші східноєвропейські правові системи — Росії, Білорусі, варто віднести до особливої, східноєвропейської групи континентально-європейського типу (сім'ї) правових систем.

Сьогодні можна констатувати, що правова система України в основному є структурно впорядкованою за допомогою джерел (форм) права та інших юридичних засобів, найбільш притаманних континентально-європейському праву, які забезпечують досягнення належного правопорядку як умови вільної і стійкої взаємодії суб'єктів національного права. Необхідному стану рівноваги в суспільстві сприяє наявність механізму самоорганізації, який виявляє себе в позадержавних структурах (місцеве самоврядування, громадські організації, приватні корпорації тощо). Досягнутий рівень розвитку правової системи України визначається її відповідністю європейським і міжнародним правовим стандартам, тобто ступенем розвинутості громадянського суспільства і правової державності, правової свідомості, правового мислення, правової культури. Але на шляху євроінтеграції України є внутрішні суб'єктивні перепони, що полягають у наявності корупції, подвійних стандартів, відсутності розвинутих демократичних інститутів та чітких прогностичних концепцій розвитку. Побудова правової держави і громадянського суспільства потребує, щоб правова система України ґрунтувалася на принципах, передбачених Конституцією і законами нашої держави, зокрема на принципах верховенства права, гуманізму, демократизму, соціальної справедливості, конституційності, законності.