Реферат на тему:
Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Призначення покарання за сукупністю вироків
Призначення покарання за сукупністю злочинів
І. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
1. Незакінчєним злочином є готування до злочину та замах на злочин (про їх поняття див. ст. ст. 13-15 та коментар до них). Виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65) і керуючись положеннями ст. ст. 66-67, суд має врахувати при призначенні покарання за незакінчений злочин: 1) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння (див. коментар до ст. 12); 2) ступінь здійснення
злочинного наміру; 3) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
2. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник (ст. 27). Призначаючи їм покарання відповідно до положень ст. ст. 65 — 67, суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Про особливості кримінальної відповідальності співучасників див. коментар до ст. ст. 29 — 31. Характер участі — це та роль, яку співучасник виконував у спільно вчиненому злочині: виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Ступінь участі — це фактичний внесок кожного із співучасників у вчинений об’єднаними зусиллями злочин.
Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом
1. За наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або’злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
2. На підставах, Передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове.
1. Закон (ч. 1 ст. 69) визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом: 1) наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) урахування особи винного, що передбачає урахування суб’єктивних ознак, які знижують ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним чином умотивувати своє рішення про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
2. Більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, може бути призначене судом винному за вчинення особливо тяжкого, тяжкого, середньої тяжкості злочину (про поняття таких злочинів див. ст, 12 та коментар до неї).
Більш м’яке покарання не може призначатися за вчинення винним злочину невеликої тяжкості, зокрема тому, що при призначенні покарання у разі вчинення такого злочину суд: а) зобов’язаний призначити найменш суворе покарання із числа передбачених санкцією відповідної статті Особливої частини КК, а відмовляючись від цього, повинен навести у вироку мотиви звернення до більш суворого покарання; б) має широкі можливості для звільнення особи від кримінальної відповідальності або від покарання (ст. ст. 45-48, ч. 4 ст. 74).
3. Більш м’яким локаронням, ніж передбачено законом, яке може бути призначене судом, є: 1) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) інший, більш м’який вид основного покарання, не зазначений в санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Положення про те, що у випадку, коли суд призначає більш м я-ке покарання, він не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду основного покарання в Загальній частині КК , означає, що не може бути призначене покарання у виді: штрафу в розмірі менше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк менше двох років; громадських робіт на строк менше шістдесяти годин; виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців на строк менше шести місяців з відрахуванням із суми заробітку (грошового забезпечення) не менше десяти відсотків; арешту на строк менше місяця; обмеження волі і позбавлення волі на строк менше року; тримання в дисциплінарному батальйоні на строк менше шести місяців.
4. За наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69, суд, крім призначення винному більш м’якого основного покарання, може також не призначати йому додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов’язкове. Якщо таке покарання передбачене як факультативне, суд вирішує питання про йоготіризна-чення виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65).
Призначення покарання за сукупністю злочинів
1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
2. При складанні покарань остаточне покарання за су-‘ купністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним