3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від незідбутої частини покарання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

1. Виходячи зі змісту ст. 71, правила призначення покарання за сукупністю вироків застосовуються у разі, якщо засуджений вчинив новий злочин в період після постановлення вироку в першій справі і до повного відбуття ним призначеного судом покарання. Отже, ці правила застосовуються судом і тоді, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

2. Призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання слід вважати: а) покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (ст. ст. 75, 79); б) частину покарання, від якого особу звільнено умовно-дост-роково (ст. 81); в) невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82); г) частину покарання, від відбування якого звільнена вагітна жінка або жінка, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83); д) невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії {ст. 86); е) невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом в порядку заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (ст. 87); є) частину будь-якого основного покарання, невідбуту засудженим; ж) додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком.

Якщо новий злочин вчинено винним у період відбування покарання у виді позбавлення волі, то невідбуту частину покарання слід обчислювати з моменту винесення постанови про обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку відбування покарання зараховується час перебування під вартою в порядку запобіжного заходу в останній справі. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Загальний строк позбавлення волі при призначенні покарання за сукупністю вироків не повинен перевищувати п’ятнадцяти років. Цей строк може бути більшим п’ятнадцяти років, але не більшим двадцяти п’яти років, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким. Довічне позбавлення волі при складанні його з будь-яким менш суворим покаранням поглинає ці покарання.

3. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

4. Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

5. Певну особливість встановлено законом (ч. 5 ст. 71) для випадків вчинення засудженим двох або більше злочинів після винесення вироку, але до повного його відбуття. За таких обставин суд спочатку призначає покарання за ці нові злочини за правилами, визначеними ст. 70, а потім до призначеного таким чином покарання повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за правилами, визначеними ч. 2 ст. 71.

КПК (ст. 413)

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. Про практику призначення судами кримінального покарання” (п. 16).