Факультативними, тобто такими, що не є обов’язковими для більшості злочинів, ознаками об’єктивної сторони є: 1) місце — територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння та/або настають його наслідки; 2) час — період, протягом якого скоюється злочин; 3) спосіб — методи чи прийоми вчинення злочину; 4) обставини — сукупність умов, за яких скоюється злочин; 5) засоби — предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину; 6) знаряддя — зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату. У передбачених КК випадках вони виступають кваліфікуючими ознаками злочину. Якщо зазначені ознаки передбачені в конкретних статтях КК як обов’язкові ознаки складу злочину, то їх відсутність свідчить про відсутність складу даного злочину.

6. Суб’єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв’язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно

небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб’єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

Основною та обов’язковою для кожного злочину ознакою суб’єктивної сторони є вина, її відсутність завжди означає відсутність в діях особи складу злочину. Про поняття вини диб. коментар до ст. ст. 23 — 25. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, завдаючи своїми діяннями суспільне небезпечні наслідки, не передбачає і за обставинами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину. Мотив злочину — це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета — це той уявний результат, якого домагався винний, коли скоював злочин. Мотив і мета у разі передбачення їх у статтях Особливої частини КК визнаються обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складу злочину.

7. Поняття суб’єкта злочину дано у ст. 18. Про ознаки суб’єкта злочину див. коментар до ст. ст. 19 та 22.

8. Ч. 2 ст. 2 відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальних аспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при застосуванні норм матеріального кримінального права.

Із змісту ч. 2 ст. 2 також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи може вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рішення з цих питань, а саме: про визнання особи винною та призначення їй покарання за вчинений злочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кримінального судочинства (як от рішення про пред’явлення обвинувачення та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК можуть прийматися та санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.

9. Ч. З ст. 2 є реалізацією у кримінальному праві положення ч, 1 ст. 61 Конституції України про те, що “ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”. Відповідно до цих норм не допускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли особа вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли за цей злочин у першому разі вона була виправдана. Ч. З ст. 2 поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання.

Положення ч. З ст. 2 застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було раніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено від покарання в іншій країні.

Ч. З ст. 2 не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення судів у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами вищого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної справи) — прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред’явленого особі обвинувачення.

Конституція України ст. ст. 61,62, п. 22 ст. 921. КПК(гл.гл,12,13,20,.21,22).