1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи —

карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки,— карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є свобода і здоров’я людини. Добровільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виключає застосування ст, 151, адже посягання на її волю за таких обставин відсутнє.

2. Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов’язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної особи в психіатричний заклад. Не обов’язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими як органічне і епілептичне слабоумство, корса-ковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад. У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може настати за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі. -

3. З об’єктивної сторони злочин полягає в суспільне небезпечних діях — незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги. Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.

Примусове освідування чи лікування особи у лікаря-пеихіатра в амбулаторних умовах за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане як службове зловживання чи самоправство. Давання експертом-психіатром під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад, кваліфікується- за ст. 384.

Ст. 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її подальшого знаходження у ньому), а лише за поміщення її туди. Злочин є закінченим з моменту такого поміщення.

Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування (ст. ст. 92 — 96); за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком меди-ко-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар, який відповідно до встановленого законодавством України порядку приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. Службова особа, яка не є лікарем, якщо вона дала вказівку помістити психічно здорову людину в психіатричний заклад, повинна нести відповідальність за такі дії за ст. 364, а суддя, якщо він виніс завідомо неправосудну постанову про направлення особи на примусове лікування, — за ст. 375.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися прямим чи непрямим умислом або необережністю.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі наслідки. До тяжких наслідків у ч. 2 ст. 151 слід відносити самогубство чи самопокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження тощо.

Умисне або вчинене через необережність вбивство потерпілого, умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, доведення до самогубства потерпілого, який є неповнолітнім, умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу їх до певних дій, потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч, 2 ст. 151 і, відповідно, ч, ч. 1 або 2 ст. 115, ч. ч. 1 або 2 ст. 119, ч. З ст, 120, ч. 2 ст. 122-

Конституція України /ст. ст. 28-29).

Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 Січня 2000р.

КПКІст.ст.76,205).

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. Іст. ст. 9, ЗО, ЗІ і 53).

Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу*наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними від 15 лютого 1995 р. (ст. 16).

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. /ст. 9)

Закон України “Про психіатричну допомогу’ від 22 лютого 2000 р. Іст. ст. І, 3-4,6-17,22-23,25-33).