Перешкоджання слід визнавати незаконним, якщо воно здійс нюється: 1) стосовно релігійного обряду, який відправляється на зг Конних підставах і не супроводжується порушенням закону; 2) прг типравними шляхами. З огляду на це, не утворює складу злочин)

передбаченого ч, І ст 180, перешкоджання відправленню релігійного обряду, який, зокрема, ідійснюється: а) з гробим порушенням вимог чинного законодавства (без відповідного дозволу за умови необхідності його одержання або поєднаний із заподіянням шкоди здоров’ю чи статевою розпустою тощо); б) релігійними організаціями, діяльність яких припинена на підставі закону в судовому порядку. За смислом ч, 2 ст, 35 Конституції України право на відправлення релігійного обряду може бути обмежено лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей

Перешкоджання релігійному обряду утворює склад злочину, пе редбачєного ч. 1 ст, 180, лише у випадку, коли це зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Під зривом, релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення.

Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду — це домагання від потерпілого проведення релігійного об ряду. Способами такого примушування відповідно до закону мо жуть бути тільки фізичне або психічне насильство. Під фізичним насильством у ч. 2 ст, 180 розуміється фізичне насильство будь-якого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчинення інших насильницьких дій), Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (наприклад, ст, ст. 121, 122, 125, 126). Психічне насильство — це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошко джзкням майна, вчиненням інших насильницьких дій). Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129.

Складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 180, охоплюється при мушування до проведення будь-якого релігійного обряду. Таке при мушування може проявитись в домаганні проведення обряду, який з канонами цього віровчення у даний час забороняється, або у місці, до його проведення є неприпустимим, або обряду іншого віровчення.

Під священнослужителем у цій статті розуміється фізична осо ба, яка є служителем культу, введена в духовний сан і має прап-самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства (зокрем єпископ, священик, мулла, равін).

Момент закінчення злочину, вчиненого у його першій формі (ч І ст. 180), пов’язується з настанням відповідних наслідків — м меїлтом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Злочин у другій формі є закінченим з моменту вчинення зазчених у ч. 2 ст. 180 дій.

3. Суб’єкт злочину загальний. Службова особа, яка незакон: перешкоджає здійсненню релігійного обряду або примушує священнослужителя до проведення релігійного обряду з використн:’ ням влади або службового становища, за наявності підстав повинен відповідати і за ст. 364 (423) чи ст. 365 (424).

4. Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини

Конституція України (ст. 35)

Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р (ст.21)

Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів

1. Організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк,

2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх,—караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичних осіб. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст, 181 лише за умови, що діяльність такої групи: 1) поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою; 2) здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Понятгя заподіяння шкоди здоров’ю людей у цьому складі охоплює заподіяння смерті або тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Якщо заподіяння шкоди здоров’ю утворює склад більш тяжкого злочину; ніж передбачений ч. І ст, 181, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 115, ч. 2 ст, 119, ч. ч. 2 або 3 ст. 120, 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 127.

Під статевою розпустою слід розуміти вчинення розпусних дій, пов’язаних з неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом тощо стосовно членів такої групи або інших осіб. Детальніше про розпусту див, коментар до ст. ст. 156 і 302. Якщо діяльність зазначеної групи пов’язана із вчиненням конкретних актів зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, то дії винних у цьому осіб потребують додаткової оцінки за ст. ст, 152, 153, 155.

Організація групи передбачає сукупність дій, спрямованих на утворення такої групи (підшукування членів групи, приміщення чи іншого місця для спільного здійснення її діяльності, планування такої діяльності тощо).

Керівництво групою — це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у . координації діяльності групи, відданні відповідних розпоряджень, керуванні обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групи тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій по утворенню зазначеної групи або керівництву нею.

3. Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснювала організацію