нафтопро-дуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов’язані з ними об’єкти, споруди, засоби автоматики, зв’язку, сигналізації (ст. 292), пам’ятки історії або культури (ст. 298), Державний прапор України (ст. 338), майно, що належить працівникові правоохоронного органу, службовій особі чи громадянину, який виконує громадський обов’язок, судді, народному засідателю, присяжному, захиснику, представнику особи або їх близьким родичам (ст, ст. 347, 352, 378, 399), офіційні документи, штампи, печатки (ст. 357), кабельна, радіорелейна, повітряна лінії зв’язку, проводове мовлення або споруда чи обладнання, які входять до їх складу (ст. 360) військове майно (ст.ст. 411, 412).
За певних обставин знищення чи пошкодження такого майно має додатково кваліфікуватися за ст. ст. 194 та 196. Наприклад, ц-г може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження спеціаль ного виду майна здійснюється шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом і такий спосіб не передбачено яу кваліфікуючу ознаку знищення чи пошкодження такого майна. І саме діяння є менш небезпечним, ніж злочин, передбачений ч ‘ ст. 194. Якщо ж зазначені способи визначено законом обтяжуючою знищення чи пошкодження спеціального виду майна обставиною то вчинене слід кваліфікувати лише за статтею КК, яка передбачз відповідальність за його знищення чи пошкодження навіть за ум о ви, що санкція цієї статті (наприклад, санкція ч, 2 ст, 252) є мені.” суворою, ніж санкція ч. 2 ст. 194.
У ряді випадків умисне знищення чи пошкодження спеціальнеє виду майна слід розглядати як злочин проти власності і кваліф’ку вати лише за ст. 194, Таку правову оцінку вчинене має отримував тоді, коли відсутні певні ознаки (спеціальні мета, наслідки тощо) якими закон пов’язує наявність спеціального складу знищення аб пошкодження майна. Так, умисне руйнування або пошкоджені1 шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, за собів зв’язку чи сигналізації, якщо воно не спричинило і не могл**: спричинити аварію поїзда чи судна, не порушило нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, слід кваліфікувати не за ст, 277, а за ст 194
(за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах). За ст. 194 (за тієї ж умови), а не за ст. 360, має кваліфікуватися умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв’язку, про-водового мовлення або споруди чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не спричинило тимчасового припинення зв’язку.
4. Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього, а вимагання — і будь-які дії майнового характеру.
Право на майно — це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном*. Щодо об’єктів власності, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад у заповітах, страхових полісах, довіреностях, цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також в результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової розписки).
Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розуміти такі дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім’ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної винагороди за це.
5. Об’єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (ст. СТ.Л85—188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 198); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших Дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192—198).
За способом вчинення, предметом злочину, іншими об’єктивними, а також суб’єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:
1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст, 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч.І ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч 2 ст, 191),
2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст, 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково