Подальшому розвитку українсько-німецького міжпарламентського діалогу сприяли зустріч О.Мороза з Головою Бундестагу Р.Зюсмут у Будапешті 7 червня 1996 р. під час засідання Парламентської Асамблеї ОБСЄ та офіційний візит спікера Бундестагу ФРН в Україну 22-23 липня 1996 р.

Міжпарламентське співробітництво України та Німеччини створює фундамент для подальшої розбудови міждержавних відносин. Робочі групи в парламентах мають вивести співробітництво наших країн на якісно новий рівень у всіх аспектах міждержавних відносин.

У 1996 р. продовжується активна співпраця і між виконавчими гілками влади України та ФРН. 2-4 вересня відбувся другий офіційний візит на найвищому рівні Федерального канцлера Німеччини Г.Коля до України. Крім Києва, офіційна делегація побувала в Одесі, де відбулася зустріч з мером міста Е.Гурвіцем та підприємцями Одеси. Разом із Федеральним канцлером Україну відвідала група представників ділових кіл ФРН, які мали змогу зустрітися з українськими колегами. Під час переговорів Г.Коля з Президентом України Л.Кучмою, Прем’єр-міністром П.Лазаренком, Головою Верховної Ради О.Морозом ішлося про архітектуру європейської безпеки, економічні реформи, інвестиційну політику, питання облаштування німців, виселених з України за часів тоталітаризму.

За підсумками візиту Г.Коля до нашої країни сторони підписали такі документи: Договір про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні; Спільну заяву урядів України та ФРН про посилення співпраці для підтримання реформ в Україні; Угоду про співпрацю між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ); Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди про уникнення подвійного оподаткування. Сторони відзначили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, у тому числі й у вигляді регулярних телефонних розмов. Буде продовжено й практику обміну урядовими делегаціями. Лейбмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Федерального канцлера ФРН: “Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна”. Г.Коль також зазначив, що Україна має в очах Німеччини своє особливе місце і свою особливу цінність, що Німеччина розвиває відносини з нашою країною тому, що вона – частина міжнародного співтовариства та суб’єкт міжнародних відносин [1].

Офіційний візит у квітні 1997 року міністра закордонних справ Г.Удовенка до Німеччини, підписання Україною у липні того ж року Хартії про особливе партнерство з усіма країнами Північно-Атлантичного Союзу, схвальна оцінка цієї події лідерами країн-членів альянсу, зокрема Німеччини, свідчить про те, що Україні вдалося, залишаючись позаблоковою державою, зробити правильний вибір у власній зовнішній політиці, забезпечити прихильність своїх західних партнерів та повагу і толерантне ставлення з боку всіх країн СНД . Плідно працюють наші держави і в рамках багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій і структур.

Продовженням активної співпраці України та Німеччини можна вважати перший офіційний візит Федерального Президента ФРН Р.Герцога до нашої країни 4-6 лютого 1998 р. Федеральний Президент Німеччини не є главою виконавчої влади країни і не має повноважень на ведення економічних чи політичних переговорів. Він має лише право від імені федерації підписувати міжнародні договори. Тож у ході візиту в Україну не було підписано офіційних угод чи договорів. У кінці візиту Р.Герцог зазначив: “Я тут, отож курс на стратегічне партнерство між Україною та Німеччиною залишається незмінним” [9].

Очевидним було й те, що Федеральний Президент, перебуваючи вперше на українській землі, побачив ті труднощі, котрі ми зараз переживаємо, проте він зауважив, що не хотів би лишній раз про них згадувати, краще намагатись їх подолати. “Ми оцінюємо Україну належним чином, незважаючи на всі негаразди, котрі вона нині намагається вирішити, скільки Україна лишається стабілізуючим чинником в Європі. Я вірю в успіх України. Підстави для такої впевненості – рішучість дій її Президента та уряду”, – заявив Р.Герцог.

Цей візит дав поштовх для динамізації економічних зв’язків між Україною та Німеччиною. 28-29 травня 1998 р. відбулися перші українсько-німецькі консультації на найвищому рівні. Центральною темою переговорів було розширення та поглиблення двосторонніх економічних відносин, які, на жаль, поки що відстають від українсько-німецького діалогу в політичній сфері.

Уже сам факт запровадження механізму двосторонніх консультацій – ще одне переконливе свідчення того, якої підвищеної уваги надають у ФРН співробітництву з нашою країною. Досить сказати, що подібну форму двостороннього співробітництва Німеччина має з Росією, Польщею та Францією .

Консультації відбували за так званим галузевим принципом – у секціях: з питань економіки, фінансів, військово-технічного співробітництва, боротьби з організованою злочинністю, культурних зв’язків та гуманітарних проблем. З української сторони у роботі секцій взяли участь віце-прем’єр-міністри В.Смолій та С.Тигипко, Секретар Ради Національної безпеки та оборони В.Горбулін, міністри, голови держкомітетів та інші посадові особи. Під час переговорів були визначені конкретні кроки на шляху поглиблення двостороннього співробітництва, обговорені питання налагодження тісніших контактів України з Європейським Союзом та іншими європейськими структурами, де ФРН відіграє помітну роль.

“Важливим етапом як у двосторонніх відносинах, так і в загальному контексті відносин з Європейськими державами” назвав Президент України Л.Кучма другу українсько-німецьку консультативну зустріч, що відбулася 8-9 липня 1999 р. у столиці нашої країни. Участь у консультаціях узяв новий Федеральний канцлер ФРН Г.Шрьодер, обраний на цю посаду 27 вересня 1998 р. Г.Шрьодер заявив: “Політика Німеччини щодо України не зміниться. Я буду продовжувати курс відносин, намічений попереднім урядом на чолі з Г.Колем[7,31]. На переговорах у Києві німецького канцлера супроводжували чотири федеральні міністри: Ю.Тріттін (екологія), О.Шілі (внутрішні справи), В.Мюллер (економіка) та Р.Шарпінг (оборона), а також 34 високопоставлені керівники німецьких підприємств. У