Представництво у цивільному процесі є процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від по-сягань на честь і гідність, життя та здоров'я, особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими зако-нами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав та інтересів.

Стаття 38 ЦПК України надає право сторонам, третім осо-бам, особам, які відповідно до закону (ст. 45 ЦПК України) за-хищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявникам і заінтересованим особам у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Особиста участь у справі таких осіб не позбавляє їх права мати у цій самій справі представника. Проте не всі громадяни, майнові і особисті немайнові права та охоронювані законом інтереси яких потребують судового захисту, наділені цивільною проце-суальною дієздатністю і можуть брати участь у цивільному процесі, особисто вести свої справи. Права і охоронювані законом інтереси таких осіб (неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності і визнаних недієздатними судом) захища-ють їх законні представники (ст. 39 ЦПК України) [6,87].

Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх ор-гани, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. З ст. 38 ЦПК України). Через представників здійснюють свої повнова-ження у цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, уста-нови, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, державних і гро-мадських інтересів (ст. 45 ЦПК України). Державу представ-ляють відповідні органи державної влади в межах їхньої ком-петенції через свого представника.

Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи у цивільному судочинстві через своїх представників.

Представництво у цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судо-чинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушен-ня справи і закінчуючи зверненням судового рішення до вико-нання.

Отже, представництво у цивільному процесі — це процесу-альна діяльність особи (представника, повіреного), спрямова-на на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, у постановленні законного і обґрунтованого рішення.

Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи у межах наданих нею повноважень

Правовідносини, що складаються між представником і осо-бою, яку він представляє (довірителем), представником і су-дом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є ма-теріально-правовими, оскільки базуються на договорі дору-чення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві у громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Так, відповідно до ч. З ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених ак-тами цивільного законодавства. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона передставляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника у цивільному про-цесі (статті 42-44 ЦПК України). Правовідносини між пред-ставником і судом у цивільному процесі регулюються норма-ми цивільного процесуального права і є процесуально-право-вими (статті 38-44 ЦПК України).

У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заступає такого суб'єкта.

Процесуальний представник не заступає сторону у ци-вільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інте-ресів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати у цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їхніми батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ч. 5 ст. 39 ЦПК України).

Правове становище представника у цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 238 ЦК Ук-раїни.

Процесуально-правове становище цивільного процесуаль-ного представника як самостійного суб'єкта цивільних проце-суальних правовідносин у цивільному судочинстві визна-чається нормами ЦПК України, і лише повноваження на ви-конання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору і процесу надаються довірите-лем (ст. 44 ЦПК України).

Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник — виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії у ци-вільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний викону-вати дві функції: захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представ-ляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуаль-не представництво). Зазначені функції чітко визначені стат-тями 1, 6 Закону України «Про адвокатуру». В деяких держа-вах здійснення правозаступництва відокремлене від представ-ництва.

Представництво у цивільному процесі часто застосовується на практиці і може здійснюватися особами, визначеними ст. 40 ЦПК України.