Представниками у цивільному процесі можуть бути грома-дяни, які досягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і непов-нолітні, здійснювати представництво. Це правило встановле-но ст. 39 ЦПК України і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

На забезпечення законності у здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ст. 41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам вико-нувати обов'язки представника окремих громадян, крім ви-падків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною, або третьою особою у справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхньо-го посадового становища. У протилежному випадку недіє-здатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені у нерівне процесуально-правове становище порівняно з інши-ми учасниками процесу [14,62].

Не можуть бути представниками у суді також особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, пере-кладач, експерт, спеціаліст, свідок.

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: доб-ровільне, законне, представництво на підставі статутів, поло-жень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділя-ється на договірне і громадське); законне, договірне, гро-мадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (до-говірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, пред-ставництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, до-говірне (добровільне) тощо. Зазначена класифікація проце-суального представництва свідчить, що вона проведена за змі-шаними класифікуючими ознаками — одночасно на підста-вах і за способом виникнення з введенням додаткових крите-ріїв: за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.

Неоднозначність поділу на види процесуального представ-ництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правово-му регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЩІК України пря-мо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висно-вок про наявність двох видів представництва: громадян і юри-дичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — за-конне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представ-ництвом громадян.

Класифікація за ознаками осіб, в інтересах яких здійс-нюється представництво, — представництво громадян і пред-ставництво юридичних осіб, — має загальний характер і не узгоджується з їхньою можливою конкретною правосуб'єктністю у цивільному процесі як сторін, третіх осіб із са-мостійними вимогами чи третіх осіб без самостійних вимог, у справах позовного провадження, заявників та заінтересова-них осіб у справах окремого провадження.

Оскільки класифікація спрямована на виявлення певних ознак процесуального представництва, вона можлива щодо підстав виникнення, способів виникнення, ознак осіб, в інте-ресах яких здійснюється представництво у суді, та ознак осіб, які його здійснюють.

Щодо підстав виникнення слід розрізняти законне і до-говірне представництво. За способом виникнення — доб-ровільне і необхідне (факультативне й обов'язкове). За озна-ками осіб, інтереси яких представляють, представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересова-них осіб; органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, профспілок, інших організацій, які захищають пра-ва інших осіб. За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, — представництво, що здійснюється: адвока-тами; юрисконсультами та іншими працівниками ор-ганізацій; уповноваженими профспілок та іншими громадсь-кими організаціями; батьками, опікунами, піклувальника-ми; співучасниками; громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи у конкретній справі.

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору дору-чення, трудового договору, членства у громадській організації та з інших підстав. Воно може здійснюватися адвокатами, і юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій; уповноваженими організацій, яким нада-I но право захищати права й інтереси інших осіб; співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання функцій представника.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представ-ництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо, і воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками (ст. 39 ЦПК України) [16,162].

Правом здійснення процесуального представництва у циві-льному судочинстві наділені також уповноважені організацій, яким їхнім статутом чи положенням надано право представля-ти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих ор-ганізацій. Відповідно до Закону України «Про об'єднання гро-мадян» такими громадськими організаціями є: об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (ст. 3); масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо (ст. 1).

Членство у громадській організації саме по собі не є підста-вою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.

У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представ-ництво можуть здійснювати на договірних засадах уповнова-жені державного підприємства Українського