Сторони мають право подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази (ст. 27, 176 ЦПКУ), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (ст. 130, 143 ЦПКУ). При розгляді справи сторони можуть ставити питання один одному, свідкам, експертам (ст. 180, 182, 189, 190 ЦПКУ), представникам органів держави і місцевого самоврядування (ст. 45, 46 ЦПКУ). Також мають право вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органи держави, органи місцевого самоврядування (ст. 36, 45, 130 ЦПКУ).

На сторони покладаються обов’язки, а саме: повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи (ч. 1 ст. 77 ЦПКУ); повідомляти суд про причини неявки в судове засідання (ч. 2 ст. 77 ЦПКУ); у разі присутності в залі судовго засідання: вставати, коли входить і виходить суд, заслуховувати рішення суду, давати пояснення стоячи, додержуватися встановленого порядку і безперечно підкорятися розпорядженням головуючого, передавати документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника (ст. 162 ЦПКУ) [16,102].

Процесуальні права та обов’язки суб’єктів, що складають зміст цивільних процесуальних правовідносин, можуть визначатися і у відповідному законі. Зокрема, права та обов’язки експерта, крім ЦПКУ (ст. 53), встановлюються Законом України „Про судову експертизу” [7,3].

2.3. Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність осіб, які беруть участь у справі

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є цивільна процесуальна правосуб’єктність-встановлена законом можливість особи виступати суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Зміст цивільної процесуальної правосуб’єктності складають два невід’ємних елементи: цивільна процесуальна правоздатність та цивільно процесуальна дієздатність.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи-цивільно процесуальна правоздатність, мають усі фізичні й юридичні особи (ст. 28 ЦПКУ). Наявність цивільної процесуальної правоздатності є загальною підставою для участі у цивільному процесі [6,48].

Для того, щоб виступати в якості інших учасників цивільного процесу (крім, сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи ), потрібно відповідати додатковим вимогам, встановленим законом. Так, правосуб’єктність суду, визначається Конституцією України, ЦПКУ, Законами України „Про судоустрій України” і „Про статус суддів”, іншими нормативно-правовими актами.

Можна також зазначити, що цивільна процесуальна правосуб’єктність спеціаліста визначається володінням ним спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів (ст. 54 ЦПКУ); перекладача-знанням відповідної мови або техніки спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ст. 55 ЦПКУ).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді-цивільна процесуальна дієздатність, мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи з моменту їх реєстрації (ст. 29 ЦПКУ).

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, та у випадку її надання у порядку, встановленому статтями 242-245 ЦПКУ [14,32].

Розділ III

Види осіб, які беруть участь у справі як учасників цивільного процесу

3.1. Особи, які мають матеріально-правову заінтересованість у справі

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, нази-ваються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, що вступають у справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інте-реси.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, що можуть бути визна-чені лише судовим рішенням щодо розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторона-ми, що пред'являється у їх справі.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати у процес у справі між сторонами, а порушити самостійну спра-ву — пред'явити позов до тієї зі сторін, яка, одержавши пози-тивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки мають побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і визнає право за ними на цей об'єкт. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономи-ти час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і за-побігти ухваленню судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа із самостійними вимогами вступає у справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову. Але з приво-ду того, до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін1. Стаття 34 ЦПК України вирішує дане питання за останнім варіантом.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги тре-тьої особи буде позовна заява, у якій поряд з іншими, передба-ченими ст. 119 ЦПК України реквізитами, необхідно виклас-ти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці ви-моги на предмет спору між сторонами, із зазначенням до-казів, що стверджують позов.