власні банки та інші підприємницькі структури (у тому числі й віртуальні – у системі Інтернету), то можливостей для “відмивання” коштів незаконного походження у сфері безготівкових розрахунків існує чимало. В Україні, наприклад, основні схеми накопичення і одночасного “відмивання” незаконних коштів здійснюються за допомогою псевдолегальних (тобто, завуальованих під легітимні) фіктивних безготівкових операцій із застосуванням електронних інформаційних систем і притаманних їм фінансових технологій у формі безготівкових коштів. Відповідно, інкасувати або здавати у банківську систему України незаконно отримані готівкові кошти (банкноти) є зайвим, оскільки вони користуються великим попитом для обслуговування глобалізованого “тіньового” економічного обороту, де засобами платежу є готівка. З іншого боку, якщо принести готівку в банк у дипломаті або портфелі, то з огляду на імовірні безготівкові протизаконні трансакції це може виявитися не дуже великою сумою. Більше того, їх переміщення пов’язане з труднощами фізичної доставки, а здача готівки в банк чи іншу кредитно-фінансову установу у великих обсягах привертає увагу сторонніх осіб, що може викликати підозру з боку відповідних державних органів і громадськості та спричинити затримання “на гарячому” з речовим доказом. Хоча сам факт “відмивання” ДЗП в Україні тривалий час не був криміналізованим, використання значної суми готівки може стати приводом для проведення заходів з боку правоохоронних органів щодо встановлення джерела її походження. Саме така ситуація привернула нашу увагу у 1993 р. до факту незаконного вивезення малим підприємством “Санчик ЛТД” 150 т “ветхих” грошей літаком ТУ-144 з Національного банку України [2]. Інша річ, коли завуальовані безготівкові електронні трансакції незаконно здобутих коштів у межах власне безготівкового капіталообороту можна здійснити за допомогою декількох маніпуляцій комп’ютера і з метою їх “відмивання” перемістити у будь-який регіон країни чи світу у значно більшому обсязі, не привертаючи уваги сторонніх осіб. Безготівковий грошовий оборот, безумовно, полегшує протиправну трансфертну діяльність злочинців. Якщо зважати на те, що законодавство України не утворює реальних механізмів залучення кредитно-фінансових установ до боротьби з “відмиванням” ДЗП, а працівники зазначених установ інколи самі стають учасниками злочинних дій, то безготівковий оборот відносно злочинців у більшому ступені гарантує можливість не викликати зацікавленість відповідних правоохоронних органів, ніж переміщення і “відмивання” значних сум готівки. Необхідно зазначити, що способи вчинення злочинів і різних зловживань, що є джерелами отримання безготівкових коштів, тобто, другої класифікаційної групи доходів незаконного походження, у зв’язку з технологічною специфікою їх реалізації не передбачають позабанківських готівкових платіжних оборотів.
У той самій час світову практику боротьби з “відмиванням” ДЗП спрямовано на протидію введенню готівкових коштів до банківського платіжного обороту.
В Україні у зв’язку з наступом “тіньових” економічних відносин викрадені або виведені з-під оподаткування кошти у різні способи фінансових махінацій у сфері безготівкового платіжного обороту безпосередньо обмінюються на готівку через конвертаційні фіктивні фірми і банки. Тобто, незаконно здобуті безготівкові гроші, що вже наявні у банківській системі, фактично вилучаються з банківського обороту і вводяться до “тіньового” готівкового обігу. Специфіка “відмивання” незаконних коштів в Україні полягає не у введенні злочинних доходів до легітимної сфери капіталообороту, а, навпаки, – в їх вилученні з легітимної сфери у вигляді готівки, що є джерелом функціонування “тіньового” сектора економіки. В умовах глобалізації “тіньової” економіки в Україні вилучення коштів з легітимного обороту як з метою ухилення від оподаткування, так і їх розкрадання, для багатьох організованих злочинних угруповань стало професійним видом “підприємницької” діяльності. Сформовано мережу фіктивних конвертаційних фірм, що функціонують у міжзвітний податковий період та постійно оновлюються, напрацьовуються чисельні схеми конвертації безготівкових коштів у готівку (практично, саме це і є процесом “відмивання”), встановлюються необхідні контакти в банках, що стали центральною ланкою у технологічному ланцюгу саме такого виду “відмивання” коштів (переміщення незаконно здобутих безготівкових коштів до “тіньового” сектору економіки, але вже у вигляді готівки у національній валюті або у вільноконвертованій іноземній валюті (ВКВ) чи у безготівковій ВКВ), коли вкрадені кошти відправляються за кордон через систему лоро – (конвертаційних) рахунків.
Якщо у 1996 році було виявлено 210 таких комерційних структур, що діяли від 3 до 6 місяців, то тільки за 7 місяців 1998 р. їх викрито 280, а за 10 місяців 2000 р. – 3,3 тис. фіктивних фірм [3].
За матеріалами перевірок, проведених обласними управліннями НБУ у 1998 р., із загального обсягу зарахувань на лоро-рахунки лише 45 % (з обсягу списань – лише 25 %) було пов’язане з реальними експортно-імпортними операціями. Решта оборотів виникла внаслідок конвертаційних фінансових операцій, що фактично маскували розкрадання безготівкових грошових коштів чи ухилення від оподаткування.
З метою перерахування грошових коштів за кордон злочинні угруповання найбільш активно використовували кореспондентські рахунки, відкриті у таких українських банках, як “Україна”, “Приватбанк”, “Градобанк”, “Інко” та ін. [3].
У м. Донецьку було порушено кримінальну справу стосовно злочинної групи, яка в 1996–1997 рр. створила 11 фіктивних підприємств. Використовуючи систему кореспондентських рахунків у Донецькому регіональному управлінні комерційного банку “Приватбанк” і комерційних банках Білорусі, Прибалтики, Німеччини, ця група активно займалася незаконною конвертацією (обміном) безготівкової національної валюти у долари США. За час з серпня 1996 по березень 1997 рр. зазначена група проконвертувала і зняла з рахунків 1 млн 700 тис. дол. США.
Подібні злочини було виявлено у Дніпропетровську, Миколаєві, Севастополі, Києві, Харківській і Рівненській областях.
Узагальнюючи вищевикладене, необхідно нагадати, що, за оперативними даними, виявлені організовані злочинні угруповання, що створюють фіктивні комерційні структури (“фірми-фантоми”), практично існують протягом міжзвітного податкового періоду і тільки