еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу у разі ввезення та вивезення товарів.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характери-зується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку тор-гівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпе-чує міжнародне економічне співробітництво.

У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок захища-ють від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та ін-ших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло прове-дена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національ-ну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринку; захис-тити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості населення; дає змогу реа-лізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспро-можність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотриму-ються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негатив-ний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'є-рів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефек-тивність захисної політики може бути зведена нанівець.

Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати та-ке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї ді-яльності; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у роз-витку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм влас-ності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монопо-лізму в сфері ЗЕД. У кінцевому результаті регулювання повинне під-порядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насампе-ред забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому рин-ку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприят-ливі умови для входження країни в міжнародний поділ праці.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;

нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні та-рифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовніш-ньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні ви-моги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запрова-дження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відігра-ють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовніш-ньоекономічну діяльність або її стимулювати.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулюван-ня ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефективне вико-ристання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.

Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер. З одного боку, держава зацікавлена у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репат-ріації капіталу, надання різних пільг, а з іншого - провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:

іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;

валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвес-тування або в інші об'єкти інвестування;

будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті України;

грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зо-бов'язань, гарантованих першокласними банками;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвер-тованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;

прав на ведення господарської діяльності, у тому числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодав-ства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтвердже-на згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговель-ними звичаями.

Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:

часткова участь у підприємствах, створених спільно з українськи-ми юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, які повністю належать іноземним інвес-торам, а також філій та інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;

придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квар-тир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єк-тів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних і фі-зичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.

Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.

Для іноземних інвесторів