на території України запроваджено на-ціональний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він ви-значений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не перед-бачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяль-ності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інве-стицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно над-ходять в економіку України.
Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спе-ціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосу-вання законів України.
З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у ме-жах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньо-економічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.
ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:
Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в ме-жах їхньої компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;
рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;
договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.
2. Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності служить зовнішньоекономічний договір (контракт). У вітчизняному законодавстві і практиці різні вираження використовуються для того, щоб підкреслити, що мова йде про відносини суб'єктів господарювання в області зовнішньоекономічної діяльності: «зовнішньоторговельна операція» (статті 45, 568 і 569 ГК України), «угода по зовнішній торгівлі» (ст. 567 ГКУ), «зобов'язання по зовнішній торгівлі» (ст. 170 ГКУ), «зовнішньоторговельний контракт», «договір у міжнародній торгівлі» і т. д. Часте застосування в українському законодавстві терміна «внеш-неекономічний» відбиває той факт, що в сучасних умовах господарські зв'язки не можуть бути зведені лише до зовнішньої торгівлі у вузькому змісті, оскільки охоплюють співробітництво партнерів з різних країн в області науки, тих-ники, виробництва і т.д. Цим же порозумівається використання поняття «внеш-неекономічний договір».
Законодавство України не містило визначення зовнішньоторговельної і зовнішньоекономічної угоди. З появою поняття «зовнішньоекономічна угода (договір)» виникло запитання про його визначення і про співвідношення двох названих понять. У визначеннях, що пропонувалися, містилася вказівка на суб'єкти й об'єкт правового регулювання, тобто, по-перше, відзначалося з деякими варіаціями, що в угоді беруть участь обличчя (суб'єкти) різної національної (державної) приналежності, і, по-друге, окреслювалося коло відносин, у сфері яких полягають такого роду угоди [11].
У той же час специфіка правового відображення економічних відносин припускає вироблення досить чітких і щодо стабільних критеріїв. Тому до зовнішньоекономічних договорів варто відносити договори, що укладаються в ході здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах.
Принцип місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних країнах як підстава для розмежування зовнішньоекономічних і внутрішніх господарських договорів одержав міжнародне визнання, про що вже йшла мова вище. Доцільність його включення в нормативне определение відповідного поняття залежало від участі України в міжнародних конвенціях, де він використаний, а в більшому ступені — від позиції законодавця. До прийняття Закону України про ЗЕД визначення зовнішньоекономічного договору законодавчо не було закріплено. Приймаючи в квітні 1991 р. цей Закон, Верховна Рада України визначила зовнішньоекономічний договір (контракт) як «матеріально оформлена угода двох чи більш суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, чи зміну припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності».
Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору, повинні бути здатні до його висновку відповідно до законодавства України. Зовнішньоекономічний договір полягає відповідно до законодавства України і з обліком її міжнародних договорів. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту контракту мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних установ і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законодавством України.
Для підписання зовнішньоекономічного договору не потрібно дозволу якого-небудь органа державної влади, чи керування вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-як види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, котрі прямо й у винятковій формі заборонені законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при висновку договору (контракту) чи в результаті подальшого узгодження.
При відсутності узгодження між сторонами відносно права, котре повинно застосовуватися до їхнього контрактів, використовується право країни, де заснована, має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що є: продавцем — у договорі закупівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового наймання; ліцензіаром — у ліцензійному договорі при використанні виняткових чи аналогічних прав; хоронителем — у договорі збереження; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування; страхувальником — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поручительства; заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконанні будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, що здійснює таку чи діяльність де створюються передбачені договором результати, якщо сторони