забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоров-лення та відпочинку працівників;*  

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;*

умов регулювання фондів оплати праці та вста-новлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

На новоствореному підприємстві колективний до-говір укладається за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо його реєстрації не передбачено.

Усіх працюючих, а також щойно прийнятих на підприємство працівників власник (уповноважений ним орган) повинен ознайомити з колективним до-говором.

Сторони, що уклали угоду, зобов'язані інформу-вати громадян через засоби масової інформації про зміну угоди та перебіг її реалізації.

Галузеві та регіональні угоди підлягають повідом-ній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєстру-ються місцевими органами державної виконавчої влади.

Чинне законодавство також установлює особли-вий порядок підписання колективного договору, уго-ди. Наприклад, проект колективного договору обго-ворюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори (конференція) трудового ко-лективу відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють пере-говори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу. Після схвалення проекту колективного договору загальни-ми зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сто-рін не пізніш як через 5 днів од моменту його схва-лення, якщо інше не встановлено зборами (конфе-ренцією) трудового колективу.

Угода (генеральна, галузева, регіональна) підпи-сується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 10 днів після завершення колектив-них переговорів.

Назва актів (колективний договір, колективна угода), що розглядаються, вказує на те, що їх укла-дення сторонами повинно мати добровільний харак-тер, тобто їх укладення чи не укладення цілком за-лежить від волевиявлення сторін. Але це не означає, що будь-яка зі сторін цього договору має право ухи-лятися від його укладення. З метою уникнення по-рушень прав та інтересів сторін колективних догово-рів, угод законодавець установив відповідальність за ухилення від їх укладення. Зокрема, на осіб, які ухиляються від участі в переговорах щодо укладен-ня, зміни чи доповнення колективного договору, угоди, або навмисно порушили строк проведення ко-лективних переговорів, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть також дис-циплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

Законодавством також установлено відповідаль-ність за порушення і невиконання колективного договору, угоди та за ненадання інформації, необ-хідної для колективних переговорів і здійснення контролю.

Чинне законодавство України визначає тру-довий договір як угоду між працівником і власником-підприємства, установи, організації або уповноваже-ним ним органом чи фізичною особою, за якою пра-цівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, ор-ганізація або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка наймає працівників, зобов'язується випла-чувати працівникові заробітну платню і забезпечува-ти умови праці, необхідні для виконання роботи, пе-редбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Як вже було відзначено, одним із важливих інститутів трудового права є ко-лективний договір. Чим же він відрізняється від тру-дового договору?

Трудовий договір відрізняється від колективного, по-перше, сторонами, що його укладають, порядком укладання, здійсненням контролю за його виконан-ням, а по-друге — метою і змістом. Необхідно зва-жати й на те, що трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника (уповноваженого ним органу), тобто має більш локальний (обмежений) характер, тоді як колективний договір регулює не лише трудові, а й інші правовідносини, тісно пов'язані з трудовими, себто має ширшу дію.

Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях (якщо нема відповідних об-межень, передбачених законодавством, колектив-ним договором або угодою сторін).

Отже, з огляду на означене поняття трудового до-говору, учасником (або стороною) трудових право-відносин передовсім можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства). В за-конодавстві вони визначаються поняттям "праців-ник". Іншою стороною виступає власник підприєм-ства, установи, організації, уповноважений ним ор-ган чи фізична особа.

Щоправда, таке законодавче визначення сторін трудового договору викликає у деяких фахівців за-перечення, яке має певні підстави. Зокрема, доктор юридичних наук В. І. Прокопенко вважає, що влас-ник підприємства не може бути стороною трудового .договору, оскільки в разі створення підприємства з правом юридичної особи підприємству надається са-мостійність. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про власність" і ст. 32 Цивільного кодексу України засновник юридичної особи або власник її майна не відповідає за її зобов'язаннями. За логікою В. І. Прокопенка — за всіма зобов'язаннями, в тому числі й тими, що виникають із трудового договору. Не може виступати стороною трудового договору і уповноважений власником орган, тобто орган управ-ління юридичної особи — адміністрація (директор, дирекція). Таке твердження В. І. Прокопенко об-ґрунтовує тим, що цей орган сам перебуває з власни-ком у відносинах найму, а його представники поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники. В. І. Прокопенко вважає, що стороною трудового договору є не влас-ник або уповноважений ним орган, а само підприєм-ство, установа, організація. Варто зазначити, що і в такій позиції є певні прогалини; так, В. І. Прокопен-ко, обґрунтовуючи тезу про те, що уповноважений власником орган не може