Підтримання державного обвинувачення в суді або відмова від обвинувачення, коли воно не підтвердилося під час судового слідства, є основним і визначальним у процесуальному становищі прокурора як учасника судового розгляду, тобто судочинства. Якщо згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведені перед судом їх переконливості, то й прокурор у процесі повинен бути і є стороною-обвинувачем. Обсяг і межі повноважень прокурора, який підтримує державне обвинувачення, визначаються процесуальним законом України.

Отже, підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури. Новим моментом є те, що, по-перше, воно поставлене на чільне місце серед інших функцій і, по-друге, підтримання прокурором державного обвинувачення в суді є одним з принципів кримінального судочинства відповідно до п. 5 ст. 129 Конституції України.

Разом з тим на практиці виникає проблема із забезпеченням підтримання державного обвинувачення в судах у всіх кримінальних справах.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.96 № 9 зобов’язав суди при віданні особи до суду в усіх справа, що надійшли до суду з обвинуваченим висновком, визначати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК України участь у судовому засіданні прокурора. Пленум дав таке роз’яснення виходячи зі ст. 129 Конституції, якою до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведення вини та підтримання в суді державного обвинувачення. Разом з тим Пленум Верховного Суду України не враховує, що ст. 121, 129 Конституції, глава 23 КПК України ( ст. 237-256) не зобов’язує прокурора на це. Конституція України не передбачає обов’язкової участі прокурора щодо підтримання державного обвинувачення у всіх справах, що надішли до суду, з обвинувальним висновком. Не впливає такий висновок і з п. 4 ст.129 Конституції України про змагальність сторін, тому що цей елемент принципу змагальності не є обов’язковим для нього. Принцип змагальності – це повне розмежування функції обвинувачення, захисту і правосуддя. На практиці трапляються випадки, коли обвинувач відмовляється від підтримання обвинувачення у конкретній справі, що не впливає на публічний розгляд справи судом у подальшому і прийняття щодо неї рішення (ст. 4, 53, ч. 4 ст. 264 КПК України).відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 КПК України прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якщо вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

У ст. 36 Закону наголошується: “Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ належно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння” Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року №1789- ХІІ ст. 36

. На розвиток вимог Закону України “Про прокуратуру” Генеральний прокурор України наказом “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві” від 30.10.98 № 10 зобов’язав прокурорів усіх рівнів забезпечити підтримання державного обвинувачення в суду стосовно осіб, які скоїли тяжкі та особливо небезпечні злочини, що привертають особливу громадську увагу. В інших справах обвинувачення підтримувати зважаючи на реальні можливості. Забезпечення участі прокурора в судовому процесі повинно передбачати якісне вивчення кримінальної справи, активну участь у судовому процесі при перевірці доказів, здобути у досудовому слідстві, та високий рівень державного обвинувачення. Прокурор зобов’язаний повідомляти суд про своє рішення щодо підтримання державного обвинувачення.

У зв’язку з цим необхідно на законодавчому рівні врегулювати питання, чи є обов’язковою для прокурора ухвала розпорядчого засідання суду або постанова судді про підтримання обвинувачення та участь прокурора в судовому розгляді кримінальної справи.

Протягом 1999 р. прокурорами України підтримано державне обвинувачення у 145372 кримінальних справах, у тому числі у 68418 справах про тяжкі злочини.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому розгляді справ, визначаються ст. 34, 35 Закону, іншими законами, а також наказом Генерального прокурора від 30.10.99 № 10.

Підтримання державного обвинувачення – службовий обов’язок кожного прокурора. Персональний склад державних обвинувачів затверджуються відповідними наказами Генерального прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорами області, міста, району. Керівництво і контроль за якістю підтримання державного обвинувачення такими працівниками покладаються на заступника прокурора, який відповідає за цю ділянку роботи.

Вважаємо, що заступник прокурора, який відповідає за згадану ділянку роботи, повинен особисто доручати відповідному помічнику вивчати кримінальну справу перед направленням її до суду (помічник робить відповідні нотатки, виписки), а вже потім, як обізнаний зі справою, давати доручення щодо підтримання державного обвинувачення.

Генеральний прокурор України під час виконання функції державного обвинувачення зобов’язує керівників прокуратур вчиняти такі дії:

призначати державних обвинувачів завчасно, щоб вони мали можливість всебічно підготовитись до судових процесів;

надавати державним обвинувачам необхідну організаційну та методичну допомогу з питань підготовки до судових процесів, тактики участі в судовому слідстві, кваліфікації злочину, міри покарання тощо;

прокурорам області, їхнім заступникам, прирівняним до них прокурорам у всіх випадках судової тяганини, інших грубих порушень закону під час розгляду кримінальних справ порушувати питання перед відповідними кваліфікаційними комісіями судів про притягнення до відповідальності суддів, які несумлінно виконувати свої обов’язки;

роботу державних обвинувачів оцінювати зважаючи на обсяги, складність і категорію кримінальних справ, їх реальний внесок у