За ступенем узагальнення норми підприємницького права поділяються на загальні, і спеціальні. Також розрізняють матеріальні і процесуальні ( процедурні) норми. За методом правового регулювання виділяють імперативні, диспозитивні і заохочувальні норми. Імперативні це обов’язкові норми, що не допускають відступів, а диспозитивні надають змогу суб’єктам в установлених законодавством межах регулювати відносини на свій розсуд. А заохочувальні норми практично відсутні.

За формою висловленого в них припису (характеру регулятивного впливу) норми законодавство про підприємництво поділяються на уповноважуючи, зобов’язувальні, і заборонні. Вони регулюють відносини або шляхом надання прав, або покладання обов’язків, або заборони певної поведінки і позначення відповідальності за її порушення.

Створення належного і сприятливого правового середовища підприємництва є лише окремою складовою макросередовища підприємництва. Вона, на думку вчених, складається з економічних, правових, політичних, соціально-культурних, технологічних, фізичних ( або географічних) умов підприємницької діяльності. Підприємницьке середовище це суспільно-економічна ситуація, що включає ступінь економічної свободи, наявність підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв’язків . Правова сфера це “правила гри”, що суспільство використовує для професійного функціонування підприємця, тобто це закони і підзаконні акти, що регулюють ділову активність основних суб’єктів економічного процесу, і відносини, які підприємець змушений встановлювати і розвивати для досягнення ефективних результатів своєї діяльності.

Список використаної літератури: