країни, що призводить до руйнації господарських зв'язків, стимулювання різних посадових зловживань, з боку керівництва згаданих підприємств.
У зв'язку з цим особливий напрям діяльності економіки (тіньовий) останнім часом набув значного поширення, зокрема перед одержанням прибутків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.
Так, з числа опитаних у 1999 р. працівників правоохоронних органів 41 % відповіли, що їм відомі факти використання спільних підприємств за участю іноземного капіталу й інших комерційних структур для одержання незаконних прибутків, а 37 % зазначили криміналізацію форм “прямого виходу” при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій. Ці зловживання не можуть вчинюватися без допомоги коруппованих представників різних гілок влади та державного управління, Дозвільна система ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій є благодатним ґрунтом для створення системи зловживань з боку представників усіх прошарків чиновницького апарату.55 Ущаповський В. Тіньова економіка як інфраструктура організованої злочинності: сутність, тенденції розвитку, кримінально-правові проблеми. // Право України. – 2000 - № 2 – С.62.
Відсутність належного контролю за прибутками громадян і юридичних осіб, криза фінансової системи, правова неврегульованість багатьох сторін зовнішньоекономічної і господарської діяльності створюють сприятливі умови для існування тіньової економіки та незаконного збагачення, присвоєння чужого майна.
Аналіз і визнання цього економіко-правового феномена показують, що названа економіка містить поєднання двох начал: тіньового нелегального, злочинного, з одного боку, й економічного, тобто визначеної сукупності суспільних виробничих відносин, - з іншого. Наведене підтверджується практикою боротьби з тінізацією економіки, що свідчить про існування різноманітних її тенденцій і прояв, найбільш типовими з яких є:
Тіньова економіка в легальній сфері діяльності (незареєстрована трудова діяльність, поширення котрабанди, нелегальний ввіз і продаж дорогоцінних металів; неофіційна торгівля). Така діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту. Обліковувати її практично неможливо.
Тіньова економіка в нелегальних економічних видах діяльності (зловживання у фінансово-кредитній, сфері; порушення у сфері приватизації; незаконний автобізнес; фальшивомонетництво; незаконний обіг сильнодіючих наркотичних засобів, психотропних і фармацевтичних препаратів; незаконний обіг і торгівля зброєю, спеціальними засобами, вибуховими й ядерними матеріалами; нелегальна міграція; проституція; рекет, торгівля людьми, а також органами та тканинами людського тіла). Другий бік містить заборонену в державі економічну діяльність, що повинна обов'язково враховуватися та контролюватися державою.
Аналіз різних тенденцій і проявів тіньової економіки свідчить, що поштовхом до її розширення послужило посилення неефективності , уніфікованості, негнучкості і відірваності системи економічних відносин від різномаїття та суперечливості реального виробничо-господарського і соціального середовища. Система виробничих відносин, що культивувалася, не змогла забезпечити необхідного розвитку економіки, соціальної справедливості та захищеності особистості, її економічної свободи, політичної демократії. Це, у свою чергу, призвело до економічної і соціальної безвихідності, до різних економічних правопорушень.
2.3. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНЦІВ
Характеризуючи особистість розкрадачів, не можна не помітити рівне співвідношення чоловіків і жінок (60% - 40%). Серед осіб, що учинили всі злочини в цілому співвідношення чоловіків і жінок у середньому 1:8. Приблизна рівновага статей, що спостерігається в економічній злочинності, обумовлена тим, що жінки традиційно частіше чоловіків займають посади, пов'язані з виконанням облікових, бухгалтерських функцій; обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у торгівлі і сфері побутового обслуговування.
З керівних робітників, що в організованих розкраданнях досягають третини всіх засуджених, навпроти переважають чоловіки. Ще більш високий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (біля 70 %), що прямо пов'язано з виконанням спеціальних виконавчо-розпорядницьких функцій, властивих управлінській ланки.
За даними кримінологічних досліджень, кожні два з трьох засуджених за економічні злочини мали середню і вищу освіту.
Для посадових, господарських злочинів і службових розкрадань властиво вчинення злочину вперше. Раніше засуджені за хабарництво серед усіх засуджених не перевищують 5%, такий же рівень раніше засуджених за спекуляцію.
Кожне 5-е розкрадання, здійснене з використанням посадового положення, є груповим.
Соціальний склад засуджених за розкрадання, посадові і господарські злочини різняться в залежності від місця, що займає та або інша особа в ієрархії управлінського апарата.
2.4. МОТИВИ, ПРИЧИНИ ТА ОБСТАВИНИ ВЧИНЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ
Спонукальним мотивом заняття протиправною діяльністю в сфері економіки, як правило виступає користь, прагнення до матеріального добробуту, володінню престижними речами, що дорого коштують, прагнення зайняти високе стійке положення в суспільстві, яке дає доступ до таких благ, що недоступні рядовому працівнику. У організованих розкраданнях значна частина викраденого перерозподіляється у виді взяток "потрібним людям".
Причини вчинення корисливих злочинів у сфері економіки носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Економічні відносини, їх суперечливість і негативний характер породжують злочинність у цілому.
Важливим для пізнання економічної злочинності є виділення обставин, що підтримують її функціонування як на макрорівні, і безпосередньо впливають на рішучість до вчинення злочинів у конфліктній сфері організаційної-господарської діяльності.
Кримінологічні дослідження показують, що входження в ринкову економіку породило серйозне протиріччя між засобом виробництва, що укладається, і організаційно - господарськими рішеннями, що реалізують основні напрямки економічної політики.
Умовно обставини, що сприяють відносної поширеності і живучості антисоціального економічного поводження можна розділити на 2 групи:
організаційно-господарські;
соціально-психологічні.
Перша група охоплює такі найбільше істотні, як витрати економічної політики, недоліки чинної системи контролю; відставання правотворчої діяльності від потреб господарської практики й ін. У безпосередньому зв'язку із конкретними діяннями частіше інших знаходяться такі обставини: недоліки системи обліку і звітності, поточного контролю з боку керівника, зневага до вимог по підбору осіб на ревізорські і матеріально відповідальні посади.
Дуга група обставин пов'язана з недоліками правовиховної роботи, із загальною непідготовленістю населення й особливо середньої управлінської ланки до рішення складних економічних задач на основі нової економічної ідеології, обумовлюється нерозривністю демократичних традицій саморегуляції суспільних процесів в економіці й ін.
Ступінь обох груп обставин