Один з найвідоміших документів "романтичної доби" становлення українського законодавства, "Основи законодавства України про культуру" (від 14 лютого 1992 року), декларує:

"Функціонування мови в сфері культури визначається законодавством України про мови.Держава дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує рівні права і можливості використання в сфері культури мов усіх національних меншин, які проживають на території України" (cm. 4).

Однозначніше на користь української мови висловлюється Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 року):

"Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.Мовлення на певні регіони може також здійснюватися мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території.Мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українською та відповідною іноземною мовою" (cm. 9).

Аналогічний запис зроблено і в Законі України "Про рекламу" (від 6 липня 1996 року):

"Мова реклами визначається законами України "Про мови в Україні", "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", іншими законодавчими актами України в ції сфері, міжнародними договорами та угодами.

Зареєстровані у встановленому порядку товарні знаки, логотипи можуть наводитись мовою оригіналу" (ст. 6).

Нарешті, Закон України "Про видавничу справу" (від 5 червні 1997 року) встановлює:

"У видавничій справі мова використовується відповідно до статті 10 Конституції України, Закону України "Про мови в Україні" та інших законодавчих актів України.Вся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи та організації, видається державною мовою.Держава заохочує підготовку, виготовлення та розповсюдження друкованих видань державною мовою та мовами національних меншин, що проживають в Україні.Дотримання державної політики у видавничій справі забезпечують відповідні органи виконавчої влади".

Варто відзначити, що останній з ухвалених Верховною Радою законів щодо регулювання сфери культури — "Про кінематографію" — взагалі не містить посилань на Закон "Про мови в Українській РСР", обмежуючись загальною декларацією: "Застосування мов у галузі кінематографії здійснюється відповідно до статті 10 Конституції України" (ст. 6). В принципі, ця стаття разом зі ст. 22 Закону, що встановлює квоту демонстрування національних фільмів у 30 відсотків національного екранного часу, могли б гарантувати відповідний статус державної мови на екранах — проте навряд чи ця вимога є на сьогодні здійсненною з огляду на реальний стан, в якому перебуває сьогодні національне кіновиробництво.

Нарешті, згідно з Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції від 27 травня 1997 року (ст. 26, п.50) до виключного відання сесій сільських, селищних та міських рад належить: "вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях".

Простір для дальшого утвердження статусу української мови відкриває Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України стосовно застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування й використання її в навчальному процесі в навчальних закладах України. Це рішення встановлює:

" 1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, згідно з яким "державною мовою в Україні є українська мова", необхідно розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади й органами місцевого самоврядування (мовою актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також у інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Поряд із державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і в порядку, які визначаються законами України.

2. Виходячи з положення статті 10 Конституції України й законів України про гарантії використання мов в Україні, в тому числі в навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних та комунальних навчальних закладів є українська мова.

У державних та комунальних навчальних закладах поряд із державною мовою згідно з положеннями Конституції України, зокрема, частини п'ятої статті 53, і законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися й вивчатися мови національних меншин.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і оскарженню не підлягає".

Принагідно відзначу — це рішення Конституційного суду викликало надзвичайно жорстку за тональністю ноту МЗС РФ від 28 січня 2000 року. Нею вказано, що "у Російської Сторони викликає серйозну стурбованість дальше посилення адміністративних та інших заходів, які застосовують в Україні проти збереження й розвитку російської мови”. Ця нота викликала низку обурливих заяв з боку політичних партій державницького спрямування. Відреагувала на неї й УНП "СОБОР". У Заяві Президії Центральної Ради партії рішуче заперечується проти того, що "Органи влади та посадові особи Російської Федерації, російські ЗМІ в неприпустимих за тональністю заявах намагалися втручатися у внутрішні справи України, зокрема, спонукали нашу державу ревізувати свою мовну й оборонну політику". 12 лютого на ноту відреагувала й МЗС України, в якій звинувачення російської сторони на фактах кваліфіковано як необґрунтовані, а натомість звертається увага на "складну мовну ситуацію, в