Сьогодні слід розгортати активну політику зберігання культурної спадщини та її органічного включення у життя суспільства. Україна розпочала скоординовану діяльність усіх зацікавлених державних та приватних служб для формулювання і здійснення такої поліики. Заходи запобіжного й поправного характеру щодо культурної спадщини мають доповнюватись іншими заходами, спрямованими на забезпечення кожному здобутку цієї функції, яка включала б його в сучасне і майбутнє соціальне, економічне, наукове та культурне життя народу, до того ж функції, сумісної з культурним характером цього здобутку. У діяльності, спрямованій на захист культурної спадщини, слід використовувати наукові та технічні досягнення усіх дисциплін, пов'язаних із захистом, зберіганням та поверненням достоїнств цієї спадщини.

У міру можливостей все більш значні кошти мають виділятись на охорону і повернення достоїнств культурної спадщини за участю органів державної влади.

До здійснення заходів щодо захисту і зберігання слід безпосередньо залучати місцеве населення, звертатися до нього за пропозиціями та допомогою, зокрема в тому, що стосується шанобливого ставлення до культурної спадщини та догляду за нею. Можна передбачати й фінансову підтримку з боку приватного сектора.

Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 року регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Закон “Про охорону культурної спадщини” складається з 10 розділів: Загальні положення; Управління охороною культурної спадщини; Державна реєстрація об'єктів культурної спадщини; Особливості здійснення права власності на пам'ятки; Забезпечення охорони пам'яток; Захист традиційного характеру середовища та об'єктів культурної спадщини... ; Фінансування охорони культурної спадщини; Відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини; Міжнародні договори у сфері охорони культурної спадщини; Прикінцеві положення.

Закон розроблявся дуже довго. Вперше група, яка мала його розробляти, почала працювати над Законом ще у 1990 році, але особливо активно над Законом почали працювати з 1995 року. Закон приймався надзвичайно важко, зокрема, між першим та другим читанням минуло близько 2,5 років. Коли в березні 2000 року Закон було прийнято Верховною Радою, на нього наклав вето Президент України. Зауваження торкалися юридичної форми викладення деяких економічних та фінансових питань. Тільки після внесення поправок Президент України підписав Закон, і з 08 червня 2000р. він набрав чинності.

Відповідно до Закону України “ Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 року культурна спадщина являє собою сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.

Охорона культурної спадщини являє собою комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації, та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

комплекси (ансамблі) - топографічне визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного призначення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтом;

визначні місця - топографічне визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;

історичні - будинки, споруди, їхні комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;

садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:

центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій;

органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості вільний доступ до пам'яток з метою їхнього екскурсійного відвідування, якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані за погодженням з органами охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок цього доступу встановлюється охоронними договорами.

Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток