У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку — це форми соціаль-них відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого — це форми організаційних відносин, у про-цесі реалізації яких розв'язуються завдання управлінської діяльності.

Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних пра-вовідносин, вирішуються, як правило, у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого розпорядження правомочного органу.

Отже, адміністративно-правові відносини завжди мають публічно-владний характер, оскільки один з їх суб'єктів обов'язково має юридично-владні повноваження щодо інших учасників цих відносин.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати таке визначення: адміністративного правовідносини, як урегульоване адміністративно-правовою нормою управлінські суспільні відносини, у якому сторони виступають як носії взаємних правий і обов'язків, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.

2. Структура адміністративного правовідносини

Структура адміністративних правовідносин включає в себе суб'єк-ти, об'єкт та зміст.

Першорядна роль у визначенні змісту адміністративно-пра-вових відносин належить їх сторонам (суб'єктам). Такими сторонами виступають суб'єкти адміністративного права, тобто носії передбачених адміністративно-правовими нормами прав і обов'язків, котрі здатні ці права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Суб'єктом адміністративних правовідносин можуть бути як фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), так і юри-дичні особи (державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, суспільні організації, політичні партії, релігійні організації та ін.).

Вирішальною особливістю адміністративно-правових відносин є те, що однією із сторін завжди є носій юридично-владних повноважень щодо інших суб'єктів, якими його наділяють адміністративно-правові норми. Адміністративно-правові відносини формуються, як правило, в особливій сфері суспільного життя — публічному (державному і само-врядному) управлінні, і насамперед у зв'язку із здійсненням органами виконавчої влади своїх владно-розпорядчих функцій. Ця особливість адміністративних правовідносин прямо випливає зі змісту предмета адміністративно-правового регулювання.

Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідноси-ни можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Наприклад, у разі звернення громадянина до міністерства останнє незалежно від свого «бажання» зобов'язане на таке звернення відреагувати і розгля-нути звернення громадянина.

Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли другою стороною є не гро-мадянин, а нижчестоящий орган управління або підприємство, уста-нова, організація. Зрозуміло, що органи виконавчої влади мають пра-во породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять пе-ред ними. Відтак адміністративно-правові відносини можуть виника-ти за ініціативою будь-якої із сторін без згоди другої сторони.

Для того, щоби бути суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідно володіти адміністративною правосуб'єктністю, тобто адмі-ністративною правоздатністю, адміністративною дієздатністю та ад-міністративною деліктоздатністю.

Адміністративна правоздатність — це здатність особи мати права та обов'язки у сфері державного управління. Адміністративна дієздатність — це здатність особи самостійно реалізувати свої права і обов'язки у сфері державного управління. Адміністративна деліктоздатність — це здатність особи нести ад-міністративну відповідальність за свої вчинки.

Об'єктом адміністративних правовідносин є те, заради чого вини-кають власне правовідносини: поведінка, воля, свідомість, матеріальні цінності, нематеріальні блага та ін.

Зміст адміністративних правовідносин складають суб'єктивні юри-дичні права та обов'язки.

Суб'єктивні юридичні права — це міра дозво-леної поведінки, що забезпечується державою (свобода переміщення, право на державну службу, право на звернення та ін.).

Юридичні обов'-язки — міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою. При цьому, у певних випадках особа повинна утриматися від вчинення пев-них дій (дрібного хуліганства, невиконання своїх обов'язків, порушення дисципліни), в інших, навпаки, здійснити їх (одержати дозвіл на зайнят-тя певним видом діяльності, своєчасно розглянути звернення та ін.).

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, юри-дичний рівень об'єктивізації загальної волі держави в реальній по-ведінці конкретних суб'єктів. Процес виникнення (формування) пра-вовідносин має три послідовно здійснюваних етапи:

по-перше, визначається необхідність (доцільність) і мож-ливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення;

по-друге, створюється відповідна юридична конструкція, тобто своєрідна абстрактна модель адміністративного правовідношен-ня. Закріплюється ця модель в адміністративно-правових нормах;

по-третє, відбувається реалізація відповідних правових норм і, як результат, виникають сталі юридичні зв'язки між адресата-ми норм у формі адміністративно-правових відносин. Водночас адміністративні правовідносини виникають (так само, як і змінюються та припиняються) лише з настанням конкретних об-ставин, які прийнято називати юридичними фактами.

Таким чином, підставою виникнення адміністративних правовідносин виступа-ють юридичні факти, тобто такі життєві ситуації, з якими закон пов'я-зує їх виникнення, змінення та припинення. Такі факти є юридични-ми, тому що, по-перше, на їхню наявність вказує норма права (гіпо-теза), по-друге, з настанням цих фактів закон пов'язує настання пев-них юридичних наслідків: виникнення, змінення, припинення.

3. Юридичні факти в адміністративному праві та їх класифікація

Певні життєві обставини стають юридичними фактами, оскільки вони передба-чені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосеред-ковано — в диспозиції або санкції).

Основною рисою юридичних фактів є здатність викликати правові наслідки. Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, ос-тання починає діяти, в результаті її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших набувають суб'єктивних прав і обов'язків, передбачених диспозицією адміністративної норми.

Наприклад, Закон України «Про дорожний рух» містить норму, згідно з якою ко-жен громадянин, що не має медичних протипоказань, може в установ-леному порядку отримати право на керування автотранспортними за-собами і мотоколясками — за досягнення 16 років; автомобілями усіх видів і категорій (за