відносини у сфері функціонального управління (сфера відан-ня функціональних органів виконавчої влади).

За складом учасників:

відносини між главою держави — Президентом України і: всією системою органів виконавчої влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

відносини між вищим органом у системі органів виконавчої вла-ди, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і: рештою органів виконавчої гілки влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуван-нями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є центральні ор-гани виконавчої влади;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є місцеві органи виконавчої влади;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є органи місцево-го самоврядування;

такі ж відносини, але між посадовими особами усіх зазначених вище органів.

За наявністю чи відсутністю керуючого впливу виділяються дві групи адміністративних правовідносин:

а) відносини, що безпосередньо виражають основну формулу керуючого впливу (суб'єкт-об'єкт), у якій чітко виявляється владна природа державно-управлінської діяльності, їх можна позначити як властевідношення; іноді смороду іменуються як основні;

б) відносини, що складаються за рамками безпосередньо керуючого впливу на тієї чи інший об'єкт, але органічно зв'язані з його здійсненням; що характеризуються як неосновні правовідносини;

Перші з названих виражають сутність керування, другі зв'язані з цією сутністю, але прямо її не виражають. До першого можна віднести відносини між вищестоящими і нижчестоящими ланками механізму виконавчої влади, між посадовими обличчями-керівниками і підлеглими їм по службі працівниками адміністративно-управлінського апарата, між виконавчими органами (посадовими особами) і громадянами, що несуть визначені адміністративно-правові обов'язки і т.п.

Друга група характеризується тім, що такі відносини хоча і виникають безпосередньо в сфері державного керування, однак не переслідують метою безпосереднє керуюче вплив суб'єкта на керований об'єкт. Приміром, відносини між двома сторонами, що функціонують у сфері державного керування, але не зв'язані між собою співпідпорядкованістю. Так два міністерства можуть вступати у відносини, зв'язані з необхідністю підготовки спільного правового чи акта узгодження взаємних управлінських питань і т.д.

Іноді виділяють субординаційні і координаційні адміністративно-правові відносини. Субординаційні називають ті відносини, що побудовані на авторитарності (владності) юридичних волевиявлень суб'єкта керування. Координаційними зв'язками називають ті, у яких названа авторитарність відсутня.

Координація входити в перелік основних проявів державно-управлінської діяльності, тобто фактично збігається з її юридично владними проявами. Приміром, Міністерство природи Російської Федерації координує діяльність міністерств і відомств із питань охорони навколишньої природного середовища, причому прийняті цим органом рішення обов'язкові для інших виконавчих органів Російської Федерації.

Тісно пов’язаною з попередньою класифікацією є поділ адміністративно-правових відносин за станом взаємної підпорядкованості суб'єктів, шо беруть участь у правовідносинах, — адміністративні правовідносини:

між підпорядкованими суб'єктами, тобто між вищестоящими і нижчестоящими органами виконавчої влади;

між непідпорядкованими суб'єктами одного ієрархічного рівня: між власне міністерствами, державними адмініст-раціями районів або областей тощо;

між непідпорядкованими суб'єктами різного ієрархічного рівня, наприклад, між державною адміністрацією однієї об-ласті та районною держадміністрацією іншої області;

між органами виконавчої влади й організаціями, які їм ор-ганізаційно не підпорядковані (тобто організаційно від них незалежні): приміром, відносини між податковою інспекцією і підприємствами;

між адміністрацією (органом управління) підприємства, кор-порації, концерну тощо і безпосередньо керованим персона-лом даного підприємства та ін.

Важливою є класифікація адмі-ністративних правовідносин на так звані вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сут-ність адміністративно-правового регулювання і характер зв'язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владовідносинами. Ви-никають вони між співпідпорядкованими у правовому розумінні сто-ронами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, в яких сторони юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієї сторони, обов'язкові для другої сторони. Зрозуміло, сам факт визнан-ня рівності сторін у адміністративно-правових відносинах, здавалося б, прямо суперечить сутності адміністративно-правового методу регу-лювання. Водночас багаторічна дослідницька робота вчених підтвердила можливість виникнення та існування таких відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовими такі відносини робить державна во-ля, що вимагає від суб'єктів вступити у правові зв'язки між собою на паритетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-правового акту. Відтак підставою для виникнення даних відносин є відповідна адміністративно-правова норма. Тому суб'єкти (адресати норми) не можуть відмовитися вступати у правовідносини, а також не можуть вийти за рамки державних приписів, якими регламентовано їхні взаємні права та обов'язки.

Горизонтальні адміністративно-правові відносини досить складно розрізнити у загальній масі управлінських зв'язків, адже вони вира-жені не так чітко, як вертикальні. Проте управлінська практика дає підстави віднести до них такі відносини:

відносини, що передують прийняттю нормативного акту. Вони є передумовою виникнення вертикальних відносин і призна-чені створити умови, необхідні для прийняття односторон-нього юридично-владного рішення. Це зв'язки між суб'єкта-ми, що перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні, в які вони вступають з приводу підготовки та прийняття спільних нормативних актів, узгодження спільних уп-равлінських дій; відносини між органами виконавчої влади і профспілковими органами з приводу задоволення вимог ос-танніх (укладення або зміна тарифних угод);

відносини, у межах яких виробляються спільні заходи щодо виконання нормативних актів (проведення спільних ревізій, формування міжвідомчих комісій);

відносини договірного характеру, які виникають на підставі різних договорів (угод), котрі отримали назву адміністративних. Вони є однією з нетрадиційних форм управлінської діяль-ності, що відповідає відзначеним раніше тенденціям транс-формації методу адміністративного права.

Підсумовуючи аналіз горизонтальних адміністративних відносин, треба зауважити, що значна кількість управлінських зв'язків не врегу-льована юридично. Через це далеко не всі вони мають адміністратив-но-правовий характер, хоча і не втрачають управлінських якостей.

Підводячи підсумок вищесказаному можна дати таку узагальнену класифікацію:

а) управлінські відносини, у рамках яких безпосередньо реалізуються задачі,