Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представ-ницьким органом державної влади, оскільки вона пред-ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламен-ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу-татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об-рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу-вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер-ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор-мується виключно шляхом виборів народних депу-татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич-ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського пар-ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна-чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер-жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра-їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук-раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста-новлення парламентаризму в Україні (в його класич-ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра-їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі-зація державної влади за принципом її поділу на за-конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об-ставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав-чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт , практич-но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін-тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парла-менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер-шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож-ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира-ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле-нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер-жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс-нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори-лась на парламент, який став реальним органом законо-давчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму-ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функ-ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємо-відносинах з Президентом є право парламенту призна-чати вибори Президента у строки, визначені Конститу-цією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народові України на урочис-тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро-ду, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та поза-чергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но-воприйняті закони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов'яз-ковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як прави-ло, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про вве-дення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза-цію, про оголошення окремих місцевостей зонами над-звичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з пар-ламентом посідають питання формування органів дер-жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен-ня Президентом Прем'єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду