Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання части-ни складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повно-важення Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парла-менту у формуванні органів державної влади на пари-тетних засадах з Президентом та іншими органами дер-жавної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає трети-ну складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов-ної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу-нути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ра-ди — парламенту — з Кабінетом Міністрів, який під-контрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс-титуції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депу-татів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні-стрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль-ність органів виконавчої влади, основи державної служ-би та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з орга-нами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су-дів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає за-конами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійснення парла-ментського контролю. Кондидати на посади обираються, призначаються чи затверджуються Верхов-ною Радою, відбувається заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кан-дидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, при-значення яких відповідно до законодавства погоджуєть-ся з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

Отже, всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.

2.2.Функції Верховної Ради України.

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Консти-туцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функ-цій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провід-ною, але далеко не єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумо-влена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, со-ціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодав-чої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю;

4) інші функції.

2.2.1 Законотворчість - основна фунція Верховної Ради України.

До функцій Верховної Ради часом зараховують та-кож бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ-ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання за-конів, проведення відповідних наукових досліджень, зо-крема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ра-ди належали й інші види законодавчої діяльності: прий-няття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оп-рилюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та за-конів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійс-нює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Вер-ховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції мо-же бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від кон-ституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конс-титуції). Законопроект про внесення змін до Консти-туції України, крім розділу І "Загальні засади", роз-ділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Вне-сення змін до Конституції України", попередньо схва-лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черго-вій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Вер-ховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон-ституції значно складніший, оскільки