Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні, і засідання її органів (комітетів тощо).

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закрите засідання відбувається за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ст, 84 Конституції). Основним видом засідань і тим са-мим пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції (ст. 84) рішення Верхов-ної Ради приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Отже, у становленні парламентаризму майже кожної краї-ни одним із найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її пар-ламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом та структурою, статусом й навіть особистими рисами парламентаріїв тощо.

Висновки.

Сьогодні в Україні повним ходом йде розбудова правової, демократичної, соцальноорієнтованої держави.З цією метою постійно приймаються нові закони, видаються постанови і розплрядження, які направлени на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, а також на зміцнення і укріплення державності та суверенитету України, вдосконавлення державної влади.

Донедавна наша наука, в тому числі і наука конституційного права, активно заперечувала необхідність визнання і впровадження в життя принципу «розподілу влад», і, відповідно, інституту президенства, які вважалися «шкідливими і безперспективними для радянської демократії, чужими і ворожими передовій соціалістичній формі народовладдя». Hе останню роль у «відмові права на життя» президенства відіграла теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання.

Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих.

Іншими словами життя засвідчило:

1) непридатність і навіть шкідливість теорії « поєднання влад», «одновладного правління»;

2) необхідність розподілу влад як єдино можливої форми організації діяльності верховних владних структур.

Я вважаю, що шлях реформ, який обрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної, соціальноорієнтованої та економічнопроцвітаючої держави.

Однопалатний характер парламенту по-роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо-крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав-чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви-конання парламентом значного обсягу робіт , практич-но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін-тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко-вих та інших основ діяльності парламенту.

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміц-нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на-родного депутата та інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу; за-безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та з іншими органами державної влади, органами міс-цевого самоврядування й об'єднаннями громадян.

Список використаної літератури:

Конституція України від 28.06.1996р.

Закон України “Про постійні комісії Верховної Ради України” \\ Відомості Верховної Ради, 1995р. -№ 19. –Ст.134.

Закон України “Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України” від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. –Ст. 395.

Закон України “Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997р.№ 776\97-ВР Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.

Закон України “ Про Рахункову палату” від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1996, № 43. –Ст.212

Закон України “ Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134

Постанова Верховної Ради України “Про Регламент Верховної Ради України”від 27.07.1994р. № 130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.

Безсмертний Р. “Президент України, Верховна Рада України”\\”Віче”, 2000. -№ 7. –Ст.3

Гавриш С. “Парламентаризм на чолі суспільного прогресу” ”, 2001, № 7.-Ст.3

Горьовий Л. “Парламент України: проблеми управління”\\”Віче”, 1997. -№ 4 –Ст.5

Копейчиков В. В. “Конституційне право України”\\ – Київ: Юрінком, 1998.

Копейчиков В. В. “Правознавство”\\– Київ: Юрінком, 1998.

Погорілко В. Ф. “Конституційне право України”\\ – Київ: Наук. думка, 1999.

Рогозін О. “Парламент України” \\ “Голос України”, від 23.04.1998. –Ст.12.

Струкан П. “Законотворчість Верховної Ради України, як найважливіша її функція”\\ “Голос України”, від 05.08.1999р.-Ст.6.

В.Шаповал “Вищі органи сучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.