Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

Кожний учасник товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести загальні справи, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження - у тому числі за домовленістю учасників товариства - є недійсними.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо в товаристві є тільки один такий такий учасник, управління справами здійснюється ним самостійно.

Вкладники не вправі перешкоджати діям повних товаришів по управлінню справами товариства.

Право власності господарських товариств.

Господарські товариства є організаційно-правова форма добровільного обєднання майна субєктами цивільного права для господарської (комерційної) діяльності. Існуючі самостійними юридичними особами, названі організації хоча б і будують свою діяльність на засадах членства учасників, але є єдиними власниками належного їм майна. Тому право власності господарських товариств закріпляє приналежність матеріальних благ (майна) даним юридичним особам, а не їх засновникам або учасникам. «Лекции по праву собственности» (Суханов У.А. Москва - 94) стр. 92

Можливість добровільного обєднання вільних грошових коштів та іншого майна, належного окремим особам, для створіння ними нового субєкта господарської діяльності і складає головну ознаку даних відношень.

Порядок обєднання (концентрації) майна і характер відповідальності (точніше ризику) учасників дозволяє виділяти різноманітні різновидності вказаних організацій. В одних випадках подібна концентрація відбувається шляхом випуску оборотних цінних паперів (акцій), в іншіх - за допомогою обєднання конкретного майна; іноді учасники товариства самостійно здійснюють комерційну діяльність і рискують всім або часткою свого майна (в повних і командитних товариствах та товариствах з додатковою відповідальністю), а іноді їх участь (і ризик) обмежується майновим вкладом в колетивну організацію (в акціонерном товаристві або товаристві з обмеженою відповідальністю).

Проте во всіх без виключення випадках саме господарське товариство стає єдиним власником переданого йому засновниками майна, а також майна, що було отримано в наслідок господарської діяльності та на іншіх законих підставах. Учасники такої організації набувають лише забовязальне право вимагати виплати належній їм частки доходу (а також право на участь в управлінні справами товариства та на частку майна, що залишилось після ліквідації товариства). Інакше кажучі, субєктом присвоєння тут, як і в іншіх відносинах колективної власності, виступає колектив в цілому, але не кожний його учасник.

Майно господарських товариств складається з двох основних джерел : вкладів засновників і отриманих самим підприємством прибутків та іншого майна.

Як внесок учасника господарського товариства може виступати : майно в натуральній формі (будинки, споруди, обладнання, матеріали та інше), грошові кошти та цінні папіри (в національній або іншій валюті), права користування (наприклад земельною ділянкою, природними ресурсами), і інші майнові права (наприклад право на використання винаходу, «ноу-хау» та інше).

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю і вкладники командитного товариства можуть бути забовязаними робити додаткові вклади в майно організації (в розмірі і на умовах, передбачених установчими документами). Сукупний розмір часток вкладників командитного товариства, як правило, обмежуються, поскільки визначену частину його майна повинні формувати і повні товариші.

Майно, що знаходиться у власності будь-якого господарського товариства розподіляється на різні фонди. В обовязковому порядку створюється установчий і резервний (страховий) фонди (ст.14 Закону «Про господарські товариства»). При цьому законодавство визначає їх мінімально необхідний розмір, при чьому для резервного фонду - як правило, у відсотках до установчого фонду (і зобовязує робити відрахування до нього не нижче встановленого мінімального розміру до досягнення передбаченого установчими документами обсягу). Інші фонди утворюються в порядку, розмірах та видах які визначаються самим товариством (статуті чи за рішенням його членів). «Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 239

Установчий капітал розподіляється на частки (внески) учасників. Відповідно до них подалі розподіляються прибутки та збитки. Таки частки є відчуджувані і можуть згідно закону і уставу товариства переходити до іншіх осіб, а іноді і до самого товариства.

В товаристві з обмеженою відповідальністю,як і в більшості інших товариств, учасники що залишаються отримують право на придбання частки учасника що вибув. Статут товаства може передбачати і заборону передачі частки третім особам, що не є членами даного товариства.

Якщо доля учасника що виходить придбана самим товариством, то воно в усатановлений строк повинно передати її іншім учасникам або третім особам.Потрібно врахувати , що при виході з товариства учаснику обично виплачується лише вартість частки майна, пропорційна його долі в статутному фрнді (і частина прибутку). Внесок в натуральній формі може бути отриман лише за згодою товариства.

Майно, передане товариству в користування, првертається в натуральній формі (учасник як власник несе риск випадкової загібелі або порчи майна, якщо інше не передбачене статутом товариства).

В період функціонування товариства в залежності від наслідків його діяльності можлива зміна його установчого фонду. При цьому не відбувається автоматична зміна долей йго учасників (якщо інше не передбачене установчими документами авбо згодою учасників).

В акціонерному товаристві збільшення установчого фонду відбувається шляхом випуску нових акцій або збільшення номінальної вартості випущених акцій. Необхідно, щоб всі акції що були випущені раніше були оплачені їх держателями по вартості не нижче номінальної. Ця вимога відпадає, якщо установчий