В Особливій частині розглядаються питання щодо управління такими важливими сферами суспільного життя, як еконо-мічна (економіка, бюджетна діяльність, фінанси і кредитування, мит-на справа, агропромисловий комплекс, транспорт та дорожнє госпо-дарство, охорона і використання природних ресурсів), соціально-куль-турна (освіта, наука, охорона здоров'я, культура і мистецтво, соціаль-ний захист населення, фізична культура, спорт і туризм) і адміністра-тивно-політична (національна безпека, оборона, внутрішні справи, юстиція, закордонні справи).

Для максимального наближення цього лекційного курсу до реалій адміністративно-правових відносин, у ньому повніше і глибше розкриваються нові і проблемні питання. Серед них:

— історичний контекст загальноєвропейського становлення адміністратив-ного права, з присвяченням особливої уваги розвитку адміністративного права на території України;

— розширення предмета адміністративного права з урахуванням єдності управлінських інститутів публічної влади та співвідно-шення понять виконавчої влади і державного управління, дер-жавного управління і державного регулювання;

— проблеми розвитку місцевого самоврядування в Україні в умовах адміністративної реформи та відмежування його повноважень від повноважень органів виконавчої влади на місцях;

— розкриття принципово нової суспільної ролі виконавчої вла-ди, що полягає в її служінні інтересам людини, з метою набли-ження українського адміністративного права до європейських стандартів;

— концептуальні засади побудови і розвитку системи органів ви-конавчої влади відповідно до вимог здійснюваної в Україні адміністративної реформи, а також співвідношення функцій і компетенції органів виконавчої влади;

— розвиток дійових засобів правового захисту громадян у сфері виконавчої влади, передусім з урахуванням створюваної в Ук-раїні адміністративної юстиції;

— особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб та удосконалення механізму накладення адміністратив-них стягнень та деякі інші питання.

Структура лекційного курсу побудована з урахуванням новітніх концептуальних позицій.

2. Сутність адміністративного права у демократичному суспільстві

Зміст і соціальна спрямованість права загалом напряму залежить від стану регульованих ним суспільних відносин, а також від мети такого регулювання. Соціальна спрямованість адміністративного права принципово змінилась після здобуття Україною незалежності і зміни політичного режиму з тоталітарного на демократичний.

У радянські часи у сфері державного управління домінували адміністративно-команд-ні та примусові методи, з якими і пов'язувалися передусім роль і спрямованість адміністративного права.

В зв’язку з цим адміністративне право у традиційному для пострадянської свідомості розумінні визначалось як галузь права, що регулює суспільні відносини, пов'язані з всеохоплюючим владно-організуючим, примусовим впливом органів виконавчої влади на різноманітні суспільні процеси.

Таке розуміння адміністративного пра-ва враховувало лише переважну сферу застосування адміністративного права та акцентувало увагу на примусово-владному характері адміністративного впливу. Станом на даний час таке визначення не відображає соціального призначення цієї галузі.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства в оцінці адміністративного права треба спиратися на нове ставлення до місця і ролі держави у громадянському суспільстві.

Стаття 3 Конституції України проголошує головним обов'язком держави утвердження і забезпе-чення прав і свобод людини і громадянина, а також встановлює прин-цип, згідно з яким саме ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а вона відповідає перед людиною за свою діяльність.

Ця конституційна формула означає підпорядкування усіх державних і правових інститутів суспільства по-требам реалізації та захисту прав людини, їх (прав) пріоритетність пе-ред іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держа-ви. Відтак головними характеристиками у розумінні адміністративно-го права мають стати не «управлінська», а тим більше «каральна» йо-го функції, а такі нові функції, як правозабезпечувальпа (яка пов'яза-на із забезпеченням реалізації прав і свобод людини) і правозахисна (яка пов'язана із захистом порушених прав). Саме дві останні функції найповніше відтворюють справжнє суспільне призначення адміністративного права.

Отже, метою адміністративного права має стати саме закріплення таких форм і напрямів діяльності органів виконавчої влади, їх посадо-вих осіб, які б забезпечували функціонування різних суспільних відносин у сфері державного управління на засадах непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і громадян пови-нен виходити зі статусу людини як суб'єкта, перед яким виконавча влада відповідальна за свою діяльність.

Правильність і перспективність подібного підходу підтверд-жується, зокрема, практикою світового співтовариства, зокрема по-ложеннями міжнародно-правових актів. Вони не суперечать меті й принципам діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повинні зважати не лише на статус громадя-нина, закріплений у національному законодавстві, а й на відповідні міжнародно-правові акти. Певна річ, їх сприйняття і гарантування у національному законодавстві повинні відбуватися з урахуванням ре-альних, насамперед економічних можливостей.

Отже, нові політичні та соціально-економічні орієнтири розвитку Української держави вимагають і в науковій площині, й у практиці правореалізації переглянути традиційне визнання провідною рисою адміністративного права лише його спрямованість на регулювання державного управління. Адже подібна оцінка адміністративного права фактично консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію безмежного владарювання держави, де людині відводиться лише місце підвладного об'єкта управління, на який спрямовані організаційно-розпорядчий вплив і адміністративний примус суб'єкта — державних органів. Цей підхід суперечить проголошеній Конституцією України принципово новій ролі держави у відносинах з людиною.

Оскільки перехід до демократичного режиму, прийняття Конституція України диктують необхідність переходу від ідеології панування держави над людиною до нової ідеології — служіння держави інтересам людини, то ця нова ідеологія має пройти, так би мо-вити, червоною ниткою в змісті адмініст-ративного права.

В зв’язку з цим у визначенні сутності адміністративного права виділяють два аспекти:

— традиційна «управлінська» характеристика, яка залишається для адміністративного права базовою і такою, що виділяє адміністративне право з поміж інших галузей права,

— якісно нова характеристика адміністративного права як галузі, що встановлює правові засади якомога повнішої реалізації у сфері державного уп-равління прав і свобод людини та дійового захисту