Запровадження і реалізація нового погляду на сутність адміністра-тивного права має сприяти істотному посиленню його ролі у форму-ванні громадянського суспільства, демократичної, соціальної, право-вої держави. Адже запровадження необхідних змін в адміністративно-му праві означає зрештою створення якісно нового, відмінного від колишнього, правового режиму регулювання відносин між органами виконавчої влади, їх посадовими особами і громадянами. Цей право-вий режим відносин у сфері державного управління робить громадя-нина набагато більш рівноправним партнером у стосунках з держа-вою, її органами і посадовими особами. Саме це і властиве справді де-мократичним країнам.

Забезпечення більшої рівноправності у стосунках людини з держа-вою повинно становити стрижень сучасної адміністративної правотворчості й правозастосування, що потребує комплексного реформування багатьох інститутів українського адміністративного права. Ад-же випадків, де встановлюється рівність взаємних вимог і відповідна рівність юридичного захисту сторін адміністративних правовідносин, існуватиме дедалі більше.

Запровадження зазначених змін означатиме послідовну демократи-зацію адміністративного права. Вона пов'язана з переходом від тра-дицій «владного розпорядництва» з боку державних органів до тра-дицій «надання послуг» (або «обслуговування») громадянам та іншим приватним особам.

Визначення « соціальні послуги» акцентує увагу на виконанні саме обов'язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Таке розуміння повніше відповідає новій ідеології «служіння держави» інтересам лю-дини. Адже «служіння» з боку виконавчої влади — це і є багато в чому надання її органами і службовцями різноманітних послуг.

Важливим чинником, що зумовив таке розуміння адміністративно-го права ці є вироблені на цей час нові орієнтири та здійснювані за-ходи щодо системного реформування адміністративного права Ук-раїни.

3. Необхідність реформування адміністративного права України та його концептуального забезпечення

Наша країна переживає трансформацію усієї правової системи, яка спричинена переходом від тоталітарного до демократичного режиму, від пріоритету інтересів держави до визнання людини, її прав та інтересів найвищою соціальною цінністю.

Нагальна необхідність рефор-мування адміністративного права України підтверджується світовим до-свідом, який свідчить, що в період серйозних трансформацій соціально-економічних і політико-правових систем саме галузь адміністра-тивного права потребує істотних перетворень і, отже, відповідного науково-теоретичного забезпечення. Це не випадково, позаяк адміністративне право є однією з провідних галузей права в кожній демократичній країні.

Як, скажімо, галузь цивільного права виконує своєрідну системотворчу функцію в приватному праві, так і адміністративне право виконує цю функцію в сфері публічного права. У розвинених державах Європи у післявоєнний час демократична перебудова національних адміністративно-правових доктрин і законодавства тривала по кілька десятків років. Напевно, рекордним тут можна вважати приклад Великої Британії, де подібний процес, за оцінками британських адміністративістів, тривав майже п'ятдесят років.

В Україні в перші п'ять-шість років після здо-буття державної незалежності у розвитку адміністративного права тривав застій. Зокрема, дуже повільно і нерішуче оновлювалося адмі-ністративне законодавство. Наприклад, окрім регулювання діяльності органів правоохоронної спрямованості, серед нових адміністра-тивноправових актів справді загальнодержавного характеру можна назвати лише прийнятий у 1993 р. Закон України «Про державну службу».

Вже після прийняття у 1996 р. Конституції України почали змінюватися тенденції розвитку національного адміністра-тивного права. Цьому сприяли два вирішальні фактори: утворення Президентом України у 1997 р. Державної комісії з розробки Кон-цепції реформи адміністративного права. Це один з рідкісних випадків, коли держава офіційно ставить завдання щодо концептуального забезпечення реформування цілої галузі національного права, причому фундаментальної, профільної галузі. Відповідно до цього завдання в 1998 р. проект Концепції був підготовлений, у 2000 р. — переданий до парламенту, а в 2001 р, — розглянутий Комітетом з питань правової політики Верховної Ради України.

Творчий потенціал проекту Концепції полягає насамперед у тому, що він спрямовує весь процес реформування адміністративного пра-ва і зусилля дослідників на постановку і вирішення проблем по кількох основних напрямах:

— переосмислення ряду ключових науково-теоретичних засад адміністративного права, тобто розвиток і оновлення самої до-ктрини адміністративного права як самостійної галузі ук-раїнської юридичної науки;

— суттєва зміна, оновлення або доповнення основних частин ве-личезного масиву чинного адміністративного законодавства. Останнє за своїм змістом не відповідає не тільки потребам формування громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави, а й вимогам здійснення адміністративної реформи;

— визначення підходів до побудови внутрішньої структури нор-мативного масиву адміністративного права. Основні висновки проекту Концепції вже набули значного поши-рення, зокрема у навчальному процесі. Деякі ідеї вже дістали втілен-ня у законопроектній практиці. Водночас головна проблема полягає в тому, щоб в основу реформування адміністративного права покласти згадане вище усвідомлення його сутності, пов'язане із забезпеченням реалізації та захисту прав і свобод громадян.

Саме виходячи з такого розуміння, автори пропонованого ака-демічного курсу прагнули адекватно втілити і творчо збагатити най-важливіші ідеї, положення і висновки проекту Концепції реформи адміністративного права України.

4. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського до адміністративного права

Виникнення правових норм, цілісну сукупність яких ми сьогодні називаємо галуззю адміністративного права, пов'я-зане з управлінням. Управління виникає тоді, коли суспільство досягає певного рівня розвитку. Воно є результатом піднесення матеріальної та духов-ної культури. Управління має тривалу історію, супроводжує людину з перших кроків її соціального розвитку.

Висловлювання про ті чи інші аспекти управління знаходимо у стародавніх документах. Ще давньогрецький філософ Платон обґрунтовував перевагу поділу праці та її спеціалізації. Арістотель відзначав, що у будь-якому державному устрої є три елементи: пер-ший — законодавчий орган у справах держави; другий — магістрату-ри, тобто виконавчі органи; третій — судові органи.

Отже, вже в стародавньому світі спостерігається особлива увага до управління, позаяк суспільство в цілому, і