Докторська дисертація М. М, Шпилевського (1837—1883) «Поліцейське право як самостійна галузь правознавства» (1875) стала логічним продовженням ідей В. М. Лешкова про тотожність поліцейського і суспільного права. Водночас вона відобразила деякі нові тенденції у розвитку наукових засад адміністративного права. Згідно з новою доктриною виконавча влада включає державне гос-подарство, судове управління і внутрішнє управління. Поліція не ото-тожнювалася з управлінням, а визнавалася лише частиною останньо-го, діяльністю щодо захисту особи. Відповідно, з'являється вузьке тлумачення терміна «поліція» як суто правоохо-ронної діяльності.

Для найменування галузі юридичної науки і відповідної навчаль-ної дисципліни в Німеччині почала вживатися дефініція «уп-равлінське право», а у Франції — «адміністративне право».

Упродовж наступних двадцяти років у науковій літературі спос-терігалося широке розмаїття поглядів щодо предмета адміністративного, поліцейського права і його основних інститутів. Частина авторів, як і на початку століття, розглядала адміністративне право пе-реважно з економічних позицій. У такому дусі були написані праці професорів Київського університету А. Я. Антоновича (1848—1917) «Поліцейське право і політична економія» (1883), М. М. Цитована (1861-1919) «Лекції з поліцейського права» (1894).

Після першої російської революції з розвитком конституціо-налізму, проголошенням верховенства права і підпорядкування уп-равління закону стало можливим вивчення внутрішнього управління із суто правничої, а не лише економічної або соціологічної точки зо-ру.

Цей новий погляд, проповідником якого на Заході був німецький учений Отто Майер, одним з перших відобразив відомий російський конституціоналіст українського походження М. І. Лазаревський (1834—1920). Другий том його курсу консти-туційного права, який побачив світ 1910 р. у Петербурзі, було повністю присвячено догматичному аналізу російського законодав-ства про внутрішнє управління. Зокрема, детально розглядалися пи-тання державної служби.

Відомий правознавець, академік Української Академії наук Ф. В. Тарановський (1875—1936) досліджував взаємозв'язок теорії пра-ва, історії права та конституційного права. Його праці безпосередньо стосувалися історії адміністративного права. Це насамперед «Держав-на практика і канцелярська наука у XVIII ст. у Німеччині» (1902), «Юридичний метод у державній науці. Начерк розвитку його в Німеч-чині» (1904), «Догматика позитивного державного права у Франції» (1911). Протягом наступних років адміністративне право дедалі більше набувало рис завершеної галузі науки і юридичної дисципліни.

З падінням російської, а згодом і австрійської монархій українська Юридична наука дістала потужний імпульс для подальшого розвитку. Склалися можливості й для практичної реалізації багатьох наукових ідей. Водночас протягом 1917—1920 рр. внаслідок постійної зміни політичних режимів досить важко було вести неквапливий науковий пошук, а прак-тичні державотворчі кроки нерідко вже через кілька місяців перекреслювалися заради нових експериментів.

Одним з найбільших здобутків у галузі адміністративно-правової практики була поява в Україні адміністративної юстиції. Так, утворе-ний в Українській Народній Республіці відповідно до закону Центральної Ради від 17 грудня 1917 р. Генеральний Суд мав у своєму складі адміністративний відділ. Згодом, за правління П. П. Скоропадського моральний Суд було перетворено на Державний Сенат Української держави, у складі якого функціонував Генеральний Адміністративний і суд. А в часи Директорії була відновлена діяльність Адміністративного відділу Генерального Суду.

Як навчальна дисципліна, адміністративне (поліцейське) право продовжувало посідати важливе місце у навчальному процесі як старих університетів, так і нових навчальних закладів — Українського народного (згодом державного) університету в Києві, Українського державного університету в Кам'янці-Подільському, Київського юри-дичного інституту, Катеринославського і Таврійського університетів.

Початковим етапом радянського періоду розвитку українського адміністративного права було заснування 5 травня 1918 р. Державної Академії Наук у Києві. 4 вересня цього ж року в складі Академії був створений Відділ соціальних наук, який для подальшого розвитку академічної юридичної науки визначив 9 кафедр, серед яких і кафед-ри державного, адміністративного і міжнародного права. До найваж-ливіших питань цієї кафедри було віднесено теорію управління і вив-чення адміністративних актів. На цю кафедру в січні 1919 р. було об-рано на правах позаштатного академіка відомого державознавця Б. О. Кістяківського.

У цей період найбільш вагомим внеском у розвиток науки адміністративного права слід вважати створення Адміністративного кодексу УРСР (був введений в дію з 1лютого 1928 р.), підготовленого за участю відомих адміністративістів того часу О. Ф. Євтихієва, В. Л. Кобалевського. Унікальність цієї пам'ятки українського адміністративного права полягає в тому, що він не мав аналогів у со-юзних республіках СРСР.

Академічна наука того періоду багато втрачала через відірваність від дійсності. Тому в 1927 р. у складі ВУАН була створена Комісія ра-дянського права. У другій половині 1928 р. при цій комісії почала діяти секція адміністративного права. З 1928 по 1930 р. комісія Підготувала висновок на проект союзного закону про організацію сільських рад. Проблеми організації і діяльності місцевих Рад досліджувалися Інститутом радянського будівництва, створеним 1928 р. у Харкові.

Подальший розвиток адміністративно-правової науки в Україні не можна (в силу відомих причин того часу) назвати продуктивним. Йдеться насамперед про репресії щодо вчених цієї галузі у 1932-1940 рр. та у 1946-1952 рр. У 30-40-х роках лише окремі проблеми науки адміністративного права розроблялися відомим фахівцем Г. В. Олександренком.

Більш плідним етапом у розвитку науки адміністративного права в Україні можна вважати період з 1965 по 1980 р. Виокремлення цих ча-сових рамок обумовлено трьома підставами. По-перше, це роки без-посередньої участі представників науки адміністративного права, по-ряд з державознавцями та дослідниками проблем державного будівництва, в підготовці законів про місцеві Ради УРСР. По-друге, активно розроблялася проблема управлінської діяльності виконавчо-розпорядчих органів. По-третє, саме в ці