1
ВИКОНАВЧА ВЛАДА І ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
Частина перша
ПЛАН
Соціальне управління: поняття, ознаки, види.
Поняття, сутність державного управління
Державно-управлінські відносини як складова предмету теорії державного управління
Принципи і функції державного управління
Державне управління в умовах проведення в Україні адміністративної реформи
Організаційна наука (наука управління )
Соціальне управління: поняття, ознаки, види
Поняття управління є багатозначним. Термін «управління» використовується як родове поняття, що характеризує впорядкування взаємозв'язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства чи самої людини.
Залежно від об'єкта, управління яким здійснюється, тобто керова-ного об'єкта, виділяють технічне, біологічне, соціальне (суспільне) управління.
При цьому і технічне, і біологічне управління здійснюється у загаль-них рамках управління в суспільстві, тобто організація життєдіяльності суспільства в цілому зумовлює необхідність здійснення технічного і біологічного управління.
Принципова відмінність соціального (суспільного) управління поля-гає в тому, що суб'єктами, котрі управляють і об'єктами, щодо яких здійснюється управління, виступають люди та їх спільноти. Звідси і на-зва такого управління — соціальне (суспільне), що свідчить про цілковиту належність цього явища до суспільства в цілому, його окре-мих частин та утворень — соціумів.
Соціальне управління належить до явищ, що виникли і розвивали-ся протягом всієї історії людства. Воно створене людьми з метою свідомої саморегуляції своєї життєдіяльності й посідає у забезпеченні їх потреб та інтересів таке ж важливе значення, як і основні суспільні інститути — держава, право, мораль, власність тощо.
Соціальне управління існує в рамках взаємодії людей, і саме через нього формуються зв'язки між окремими суб'єктами, зрештою колективне і суспільне життя в цілому. Предметами соціального управління можуть бути різноманітні матеріальні речі, духовні цінності, технічні засоби, технологічні процеси, але сторонами у відносинах управління можуть бути тільки люди. В соціальному управлінні все походить від людини й орієнтовано на людину.
Сутність управління виявляється у діяльності, яка за своїм змістом є впливом на волю і поведінку людей, їх взаємовідносини і спільні дії.Такий вплив не виникає сам по собі. Рушійною силою управління виступають інтелект і воля людини. Завдяки цьому управлінський вплив є цілеспрямованим, тобто визначає напрямки спільної діяльності, її проміжні і кінцеві результати, заради досяг-нення яких і здійснюється управлінський вплив.
Управління необхідне там і тоді, де і коли вини-кає потреба в об'єднанні дій певної кількості людей заради досягнення спільної мети. Кожна людина сама керує своїми вчинками, але для то-го, щоб група людей здійснила певні узгоджені дії, необхідно визна-чити спільні цілі, шляхи їх реалізації і спрямувати на їх досягнення поведінку кожного члена спільноти. В цьому полягає організуюча спрямованість управління.
Організовувати — означає розподіляти людей у просторі та за функціями, забезпечувати їх місцями роботи і засобами праці, нала-годжувати їх взаємодію та взаємообмін у праці й суспільному житті, розширювати їхні творчі можливості шляхом узгодження і концент-рації їх зусиль. Завдяки цьому організація (а точніше, організовуван-ня) розширяє можливості людей, надає сукупності людей якостей си-стеми, де ця сукупність досягає результатів, котрі не під силу кожній окремій людині.
Отже, соціальне управління – це здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення за-гальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб.
Соціальна сутність управління обумовлює належність йому специфічних ознак:
1. Суспільство як соціальна організація — це складна самокерована система, що самоуправляється і постійно перебуває в русі, не може існувати без наявності безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації.
2. Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи (що самоуправляється) і супроводить усю історію суспільства, набираючи політичного характеру та відповідних державних форм в суспільстві соціального розшарування. При аналізі сутності державного управління не можна ігнорувати його політичного аспекту. Але цей фактор не має применшувати загальносоціальне призначення управління, відсувати на другий план питання техніки й технології управління, що веде до зниження його ефективності.
3. Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.
4. Соціальне управління — елемент системи суспільних відносин і його характер і зміст залежать від їх сутності. В свою чергу соціальне управління зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин.
5. З переходом у постіндустріальне суспільство, розвитком науково-технічної революції, зростанням і ускладненням техніки та технології виробництва значно зростає питома вага управління речами та процесами виробництва. В цих умовах людина має розкрити усі свої творчі потенції, аби успішно виконати нові трудові функції і соціальні обов'язки, а її роль як соціальної істоти та участь в управлінні людьми не тільки не зменшуватиметься, а, навпаки, зростатиме.
6. «Матеріальний» зміст управління як соціальної функції виявляється передусім в організаторській діяльності і це одна з головних рис державного управління. Організуюча діяльність реалізується шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координації, контролю, а також владно-регулюючими і примусовими заходами держави. Організаційний зміст управління найбільш чітко виражається в плануванні колективних зусиль та розподілі обов'язків їх учасників у досягненні конкретних цілей, в розпорядництві, тобто в регулюванні повсякденної діяльності колективів, в контролі за ходом здійснення поставленої мети, в організаційному забезпеченні усіх стадій управлінського процесу. Тобто управління — це насамперед організація дій по координації, об'єднанню в систему спеціалізованих зусиль групи людей.
7. Мета є найважливішою характеристикою управління — визначенням його призначення. Власне задля певних досягнень і здійснюється управління. Не можна вважати управлінням безцільні перетворення, оскільки вони є беззмістовними.
8. Тільки динамічне цілепокладання і цілеспрямовані дії