Державне управління як суспільне явище, його форми, методи, принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь проблемами суспільного розвитку, що здійснюються в інтересах певних соціальних верств і груп.

В зв’язку з цим доцільним є таке визначення: державне управління — це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.

Поняття державного управління в адміністративному праві можна також визначити як нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконав-чої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністра-тивно-політичній сферах, а також внутрішньоорганізаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконан-ня покладених на них завдань, функцій і повноважень. З огляду на те, що тлумачення державного управління органічно пов'язане з реалізацією виконавчої влади, багатьма сучасними авто-рами допускається пряме чи опосередковане змішування відповідних понять. Тому це питання потребує окремого розгляду.

У минулий період у вітчизняній адміністративно-правовій літературі досить активно дискутувалося співвідношення так званих широкого та вузького тлумачень по-няття державного управління. Причому з ча-сом дедалі більше домінувала тенденція широкого його розуміння: воно здійснюється не лише спеціалізованими виконавчо-розпорядчими органами, а всіма видами державних органів. У зв'язку з цим іноді пропонувався й окремий термін «управління державними справами» на противагу терміну «державне управління»).

Широке розуміння державного управління зводить його до сукуп-ності усіх видів діяльності усіх органів держави, тобто означає фактич-но всі форми реалізації державної влади в цілому. Зрозуміло, що таке тлумачення виправдане лише на рівні розгляду загальносоціальної системи управління, оскільки у даному випадку категорія «державне управління» дає змогу відмежувати державні суб'єкти управлінського впливу від усіх інших, тобто недержавних, суб'єктів.

Для подібного тлумачення державного управління доцільніше знайти інший прийнятний термін, наприклад, «державне впорядку-вання (або регулювання) суспільних процесів»—для визначення всієї сукупності напрямів і форм реалізації влади з боку держави та в інте-ресах організуючого впливу на життєдіяльність суспільства.

У випадку вузького розуміння державного управління держава розгля-дається не в цілому, а диференційовано: як сукупність державних ор-ганів, між якими певним чином розподілені різні види діяльності дер-жави. Відтак категорія державного управління у вузькому значенні відображає відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина державних органів.

Важливим є той факт, що критерії класифікації видів державної діяльності, з-поміж яких виокремлюється «державне управління», у вузькому розумінні, на сьогодні — у порівнянні з радянським періодом — принципово змінилися.

За радянських часів визнавалося чотири основних види діяльності держави, а саме:

а) здійснення державної влади — це діяльність рад народних депутатів усіх рівнів;

б) державне управління;

в) правосуддя;

г) прокурорський нагляд.

Натомість нині, із запровадженням в Україні конституційного принципу поділу державної влади, подібна класифікація видів державної діяльності втратила своє значення. Основними видами діяльності держави тепер вважається здійснення:

а) законодавчої влади;

б) виконавчої влади;

в) судової влади.

Проте це аж ніяк не означає, що саме явище «державне управ-ління», а отже, і відповідна категорія (поняття), зникає із змісту дер-жавної діяльності. Навпаки, державне управління як специфічна діяльність державних органів не тільки зберігається, а й набуває дедалі більшого значення в умовах загальної трансформації ролі держави у громадянському суспільстві з його ринковими механізмами, стандар-тами демократичної і відкритої державної влади,

Сутність державного управління проявляється в його особливостях у порівняні з іншими видами державного упраління.

Державне управління має такі особливості:

підзаконний характер діяльності по здійсненню державного управління. Така діяльність має здійснюватися виключно в межах повноважень, якими наділені суб’єкти владних повноважень та у відповідності до Конституції України, законів та підзаконних нормативно-правових актів; організуючий характер впливу на об’єкти державного управління у різних сферах; систематична, неперервна діяльність, направлена на збереження соціальної системи, її зміцнення та розвиток; універсальний характер дії в часі та просторі - там, де функціонують людські колективи -державне управління здійснюється завжди;

суб'єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу;

у віданні органів державного управління фактично знаходиться державна міць: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються;

наявність великого державного апарату, на якій покладене здійснення державного управління; підконтрольний характер діяльності суб’єктів державного управління.

3. Державно-управлінські відносини як складова

предмету теорії державного управління

Державно-управлінські відносини є видовим виявом управлінських відносин у суспільстві, або інакше, соціально-управлінських відносин, на які поширюється характеристика суспільної природи державного управління. Тому аналіз управлінських відносин вважається найглибшим за ступенем проникнення до сутності явища і найвищим за рівнем теоретичного узагальнення аспектом пізнання державного управління.

Державно-управлінським відносинам властивий свідомо-вольовий характер, але його визнання ще не вирішує питання про «гносеологічну кваліфікацію» управлінських відносин, тобто про віднесення їх або до матеріальних (базисних), або до ідеологічних (надбудовчих) суспільних відносин. Зауважимо, що у суспільстві взагалі не існує конкретних відносин, які будувалися б інакше, ніж в ході свідомої, вольової діяльності людей.

Протиставлення матеріальних та ідеологічних відносин правомірне лише на найвищому гносеологічному рівні і є результатом суто абстрактного мислення. На цьому рівні приналежність управлінських відносин до категорії ідеологічних, надбудовних, тобто таких, що виникли, пройшли через свідомість та волю їх учасників, — безсумнівна. Це випливає з того, що за своїм змістом та призначенням управлінські відносини принципово відрізняються від матеріальних, базисних — по виробництву та обміну життєво необхідних благ, тобто виробничих або економічних відносин.

Управлінські відносини за необхідності виникають практично в усіх сферах суспільства (економіці, політиці, науці, культурі, побуті, сім'ї"). З цього випливає те, що дані відносини займають, так