в) структурно-організаційні: єдності системи державної влади, яка забезпечує цілісність, погодженість і дієвість державно-управлінських процесів; територіально-галузевий, який обумовлює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва і послуг, сфери суспільного життя; різноманітності організаційних зв'язків, які розкривають вертикальні і горизонтальні організаційні взаємовідно-сини органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління; поєднання колегіальності та єдиноначальності, зумовлений специфікою організаційної подубови та порядку діяль-ності органів державного управління;

г) структурно-процесуальні: відповідності елементів (методів, форм, стадій) управлінської діяльності органів державного управлін-ня їхнім функціям; конкретизації управлінської діяльності та особистої відповідальності за її результати; стимулювання раціональної і ефек-тивної управлінської діяльності.

Функції державного управління являють собою основні напрямки діяльності державних органів для забезпечення виконання завдань державного управління. Вони мають конкретний зміст і здійснюються за допомогою конкретних способів і форм управління. В адмініст-ративній науці прийнято розрізняти функції державного управління, функції органів державного управління і управлінські функції всіх державних органів. Суттєве значення має співвідношення саме функ-цій державного управління і функцій органів державного управлін-ня, які відрізняються одна від одної, маючи ряд подібних ознак.

В юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління. Г. В. Атаманчук класифікує функції держав-ного управління на внутрішні (управління всередені державної управ-ляючої системи), зовнішні (вплив державних органів на об'єкти управ-ління), загальні (які відображають суттєві моменти управління: орга-нізація, планування, регулювання, кадрове забезпечення і контроль) специфічні (які відображають особливий зміст окремих впливів). На думку Ю. М. Старилова, функції державного управління класифі-куються на два види:

а) функції державного управління як управлінського права. До цієї групи відносяться такі функції: забезпечувальна; інтегративна; ко-мунікативна; охоронна; організаційна; правотворча; контролю;

б) функції державного управління як основні напрями діяльності органів виконавчої влади.

Окрім вищеназваних видів, функції державного управління мож-на класифікувати на:

а) в залежності від спрямованості і місця впливу: соціально-органі-заційні (вплив державних органів на об'єкти управління) і внутрішньо-організаційні (управління усередині державного управлінського апа-рату);

б) за змістом, характером і обсягом впливу: на загальні, спеціаль-ні, допоміжні.

При цьому, слід зазначити, що до загальних функцій належать:

організація (визначення організаційних положень, що встановлю-ють порядок управління, регламентів, нормативів, вимог, відпові-дальності та ін.);

прогнозування і моделювання (наукове передбачення, систематич-не дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлін-ських явищ і процесів). В теорії адміністративного права прогно-зування визначається як спосіб розробки науково обґрунтованих оцінок майбутніх процесів і ситуацій, які підлягають управлінсько-му впливові.

Прогнозування відіграє у державному управлінні важ-ливу роль, оскільки без нього неможливо передбачити наслідки прийняття того чи іншого управлінського рішення.

Моделювання — це створення системи управління, яка призначена для сплановано-го управління, вирішення завдань і досягнення поставлених цілей; планування (визначення мети, необхідних ресурсів, способів, строків, форм і методів поетапного контролю за діями об'єкту).

Планування — це процес складання, погодження, затвердження планів в управлінні. Воно відіграє суттєву роль у досягненні пос-тавленої мети, оскільки від якості планування залежить очікува-ний результат. Планування часто застосовується у державному управлінні у вигляді прийняття державних комплексних програм, наприклад, указ Президента України від 29 травня 2001 р. «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» та ін.

Регулювання. Під цим термі-ном в адміністративній науці розуміють регламентацію державою у законодавчих та інших нормативно-правових актах загальних вимог до державної управлінської діяльності, яка здійснюється органами державного управління, наприклад, закон: від 30 жовт-ня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Координація (забезпечує узгодження діяльності систем управлін-ня). Координація являє собою погодженість діяльності різних дер-жавних органів для досягнення загальних мети і завдань; контроль (спрямовані на забезпечення законності, дисципліни). Саме контроль дає можливість встановити відповідність або невідповідність фактичного стану справ у системі державного

управління тим вимогам, які встановлюються нормативно-право-вими актами. Контроль повинен бути послідовним, об'єктивним, обгрунтованим, законним, оперативним і гласним. Різновидом контролю є адміністративний нагляд, який здійснюється визначе-ними законом державними органами.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб'-єкту (Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих дер-жавних адміністрацій та ін.) або об'єкту управління (економічна, соціально-культурна, адміністративно-політична сфери).

Допоміжні функції сприяють процесам реалізації загальних та спе-ціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та поточне планування; фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення, ке-рування, діагностування та ін.

5. Державне управління в умовах проведення

в Україні адміністративної реформи

Адміністративно-правові норми застосовуються при реалізації делегованих державою відповідним суб'єктам функцій і повноважень та у внутрішньо-організаційної діяльності не тільки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а й усіх державних органів, ад-міністрації державних підприємств, установ і організацій.

Здійснення ефек-тивної управлінської діяльності створює необхідні умови для належної реалізації та захисту прав і свобод громадян, забезпе-чує виконання покладених на них обов'язків.

Станом на даний час проходить комплексна перебудова існуючої в нашій державі управ-лінської системи та розбудова нових, важливих інститутів, яка має впроваджуватися в межах адміністративної реформи.

Концепція адміністративної реформи в Україні, затверджена Розпорядженням Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи від 17 вересня 2004р, ставить за мету реально поліпшити стан організації виконавчої влади, зробити її одним із важливих чинників прискорення економічних, політичних, соціальних державно-правових перетворень. Слід зазначити, що Концепція стосується не тільки управлінських, а й інших