Меншою мірою це стосується таких наук як етика, педагогіка, історія, кібернетика, статистика. У зв’язку з цим варто звернути увагу на зв’язок науки управління з традиційними (у вузькому розумінні) науками про управління, а, власне, з наукою адміністративного права і адміністративної політики. Між цими науками є багато спільного. Найперше – це спільне коріння, яке сягає камералістики. Ідея правової держави привела до домінування правової науки над управлінськими науками. Необхідність охорони прав громадян через систему загальних і адміністративних судів змістила центр уваги з фактичної діяльності адміністрації на кінцевий ефект її окремих дій, виражених в адміністративному акті, оскільки з правового погляду тільки він міг підлягати судовому контролю.

Наука управління є позитивною дисципліною. Її найперше цікавить те, яким чином застосовуються юридичні норми, як проходять процеси і якими причинами процесів викликана та чи інша їх форма. Вона повинна охопити реальну діяльність установ, погляди і поведінку службовців.

Головною функцією науки управління є кооперація досліджень управлінських процесів, а також забезпечення єдності упорядкованих знань у цій сфері. Вона є комплексною дисципліною, яка базується не на звичайній сукупності, а на опрацюванні всього здобутку досліджень у всіх аспектах публічного управління. Кожна концепція науки управління повинна містити чіткі положення щодо: 1) об’єкта дослідження; 2) точки зору, з якої досліджувані управлінські явища будуть оцінюватись; 3) методів і техніки дослідження. Натомість усі аспекти і елементи, які творять науку управління, потребуватимуть подальшого методичного удосконалення і переконливого підтвердження істинності своїх положень.

Нині організаційна наука пере-буває на етапі остаточного формування свого предмета дослідження, визначення місця в системі суспільних наук. Вона формується пере-дусім у рамках суспільних наук, хоча істотний вплив на її формування справляють і технічні науки (кібернетика, інформатика та ін.) При цьому організаційна наука має «подвійний» міждисциплінарний ста-тус. З одного боку, вона формується на межі не тільки суспільних, а й технічних наук, а з іншого — має яскраво виражений міждисциплінар-ний характер у системі суспільних наук.

Організаційна наука має складну внутрішню структуру, яку утворює певний комплекс наук. У ньому чітко виділяються загальнотеоретичні дисципліни, що умовно об'єднуються поняттям «теорія організації» або «теорія організації і управління». Як невід'ємну частину теорії ор-ганізації слід виокремити і теорію державно-правової організації соціальних систем, яка тісно пов'язана з циклом правових наук. У дослідженнях з цієї проблематики, поряд з наукою управління, вка-зується і теорія управління, а також теорія державного управління. Існують також галузеві теоретичні дисципліни: теорія організації уп-равління промисловим виробництвом, теорія управління господарсь-кими комплексами, теорія організації промислових підприємств та ін.

Окрім того, до складу організаційної науки відносять: науку ор-ганізаційної поведінки (праксеологію); наукову організацію праці та деякі інші науки, які не мають на цей час чітко означених, загально-визнаних предметів дослідження. Саме цей чинник зумовлює певну «розмитість» предмета досліджень організаційної науки.

Тема 2. ВИКОНАВЧА ВЛАДА І ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

Частина друга

ПЛАН

Виконавча влада як одна з гілок державної влади в Україні

Сутність виконавчої влади в контексті змін до конституції України

Співвідношення державного управління та виконавчої влади

Орган виконавчої влади: поняття і компетенція

Види органів виконавчої влади.

Система органів виконавчої влади

1. Виконавча влада як одна з гілок державної влади в Україні

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада здійснюєть-ся на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Однак це не свідчить лро відмову від терміна «державне управління» чи «уп-равління державними справами» (наприклад, ч. І ст. 38 Конституції). Термін «державне управління» широко використовується як у вітчиз-няній, так і в зарубіжній літературі та законодавстві. Використання терміна «виконавча влада» пов'язане передусім з переходом до розпо-ділу єдиної державної влади (відомою мірою до умовного) на три гілки влади — законодавчу, виконавчу та судову згідно з функціональ-но-компетенційною спеціалізацією. Три гілки єдиної державної вла-ди характеризуються відповідною самостійністю, кожну уособлюють (персоніфікують) конкретні, відповідні суб'єкти, які її здійснюють, але зміст їх діяльності спрямований на вирішення, як єдиним механізмом з внутрішнім розподілом функцій, загальносуспільних завдань. Сутність виконавчої влади зводиться до такого.

1. Виконавча влада є відносно самостійною гілкою (формою, ви-дом) єдиної державної влади в Україні — атрибутом державно-влад-ного механізму, побудованого на засадах поділу влади, і здійснюєть-ся поряд з законодавчою і судовою, тісно з ними взаємодіючи.

2. Виконавча влада є самостійною лише у зв'язку з практичною реалізацією Конституції, законів України в загальнодержавному та функціонально-компетенційному масштабі. На неї покладається найбільша частина загальнодержавних функцій.

3. Виконавча влада має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що проявляється в її можливостях впли-вати на поведінку і діяльність людей, їх об'єднань, праві і можливо-стях підкоряти собі волю інших.

4. Виконавча влада здійснюється на засадах поділу державної влади на гілки не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи. Нарівні району в місті є судові органи, в той же час відсутні органи виконавчої влади (дер-жавного характеру), крім Києва та Севастополя. Немає їх і на рівні села, селища, міста. Управління на цьому рівні здійснюється орга-нами місцевого самоврядування.

5. Виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяль-ністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої вла-ди, видом державної діяльності відповідної компетенційної та фу ціональної спрямованості.

6. Виконавча влада здійснюється системою спеціально створе-них суб'єктів — органами виконавчої влади різних рівнів, які на-ділені виконавчою компетенцією, що не властиве органам законодав-чої та судової влади. Через систему цих органів — виконавчої вла-ди — здійснюються державне управління, виконавча та