Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший

спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по

Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому

незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити

і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила

і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.

Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим

наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих

своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів),

- повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого

короля його милості шведського з Московською імперією про

благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська

Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і

повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому

не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,

ані слобід з обумовленим терміном.

Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише

потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який

час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати

всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

V

Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську

Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і

тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від

московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську

Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і

перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде

поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,

виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,

а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -

згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також

Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом

Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території

Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями -

повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду,

- згідно з давніми правами і привілеями, - зберегти у законному

володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей

духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від

Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема

річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по

Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого

Війська Запорозького.

VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний

час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і

порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і

громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на

них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і

схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед

вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж

у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині

дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно

зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів

Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть

потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой

закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне

гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську

Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і

вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл

військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,

полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина

кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили

з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності

закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:

чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні

старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що

вони постійно перебувають при боці гетьмана;

після них у звиклому порядку ті ж права народних радників

нехай мають городові полковники;

крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди

гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному

визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.

З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними

радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його

наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про

всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,

розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і

схвалення ними.

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються

одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні

кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на

Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник

Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише

полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні

радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького

Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від

гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у

визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь

питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,

не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -

відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в

такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані

шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для

них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,

котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то

ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу

для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної

старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи

сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст

належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною

і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні

листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що

могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

А щоб постало щире обопільне довір'я поміж