генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,

необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з

них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї

посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру

відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків

своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено

щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і

вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,

полковники і генеральні радники владні використати свободу

голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і

невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його

ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і

вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій

гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не

повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -

навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде

обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом

з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати

участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а

також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і

утисків посполитому люду.

І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і

генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно

шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому

відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так

і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх

за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними

підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої

гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за

винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

VII

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,

генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а

понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю

гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у

якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не

повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї

влади чи особисто призначати йому кару.

Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана

на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте

безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен

правопорушник підкоритися.

VIII

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити

ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,

які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх

обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати

від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього

дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних

військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до

пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.

IX

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були

генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,

млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та

давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер

встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо

як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,

визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою

загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і

заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з

відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і

доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний

зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права

і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до

військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а

вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для

гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,

з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші

доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської

посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані

самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь

Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б

претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а

найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим

і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним

особам.

Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як

підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме

гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно

обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -

козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з

визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і

цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними

і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.

До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих

безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх

полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і

передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно

ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять

удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

X

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого

уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську

Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і

докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим

не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті

надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі

краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без

тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани

та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися

виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і

посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми

підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не

силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням

грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати

за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не

залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям

домашніх