У сучасній адміністративно-правовій літературі, на жаль, мало уваги приділяється вивченню процесу застосування правових норм. Цей процес складається з окремих стадій, кожна з яких вміщує кілька пов'язаних дій, спрямованих на вирішення часткового завдання правозастосування. Діяльність уповноваженого органу щодо застосування норми адміністративного права починається з встановлення фактичних обставин ситуації, що потребує свого вирішення за допомогою правозастосувального акту.

Встановлення фактичних обставин адміністративної справи здійснюється за допомогою доказів. Докази — це фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку уповноважена особа (орган) встановлює об'єктивну істину в ситуації, котра потребує застосування адміністративно-правової норми. Ці дані містяться у різноманітних джерелах: письмових документах, поясненнях свідків, актах експертиз тощо. Службова мета доказування — забезпечення прийняття його на основі всебічного й об'єктивного знання обставин справи.

До основних стадій застосування адміністративно-правових норм належать стадії прийняття рішення у справі та оформлення його в акті застосування. Якщо проблемам прийняття рішення у сфері державного управління присвячено в літературі чимало уваги, то значно менше місця відведено характеристиці акту застосування. Проте він виконує важливі функції у сфері державного управління.

По-перше, слід зазначити функцію реалізації конкретних завдань державного управління. Акт застосування забезпечує прогнозування, планування, контроль, координацію та інші призначення державного управління.

По-друге, це функція реалізації норм адміністративного права. За допомогою акту застосування здійснюється перехід державної управлінської волі від абстрактного до конкретного волевиявлення щодо інтересів учасників суспільних відносин.

По-третє, це функція реалізації неправових соціальних норм, оскільки при правозастосуванні реалізуються звичаї та інші соціальні норми.

Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.

Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту. Законність вимагає строгого дотримання юридичного процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності містить у собі не тільки право, але й обов'язок компетентних органів і осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, буде означати порушення законності, наприклад відхилення органа соціального захисту від призначення пенсії громадянину, що представив усі необхідні для цього документи.

Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму — значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги.

Вимога обґрунтованості тісно зв'язано з законністю. Цей зв'язок насамперед виражається в тім, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься правозастосовний акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.

Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права — це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п.

Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організоване. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи: доцільний поділ діяльності по правозастосуванню на операції між суб'єктами застосування різних систем;

оптимальний розподіл правозастосовної компетенції між суб'єктами застосування норм права однієї системи; раціоналізація процесу застосування норм; використання в цьому процесі сучасних науково-технічних засобів і позитивного досвіду.

У науковій організації правозастосовного процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарата управління, що повинні знати основи законодавства, уміти чітко розмежовувати компетенцію державних органів.

5. Класифікація адміністративно-правових норм

Адміністративне право як галузь права складається з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом правового впливу на регульовані суспільні відносини.

В сучасній теорії права останнім часом поширюється думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм.

У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як: за спрямованістю змісту, за адресами або суб’єктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.

1. За спрямованістю змісту:

а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів. Наприклад: Державну адміністрацію утворює Президент; Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України.

б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності, наприклад: головним завданням Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про об’єкти промислової власності.

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов’язки державних службовців.

Наприклад стаття 24 Закону України від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”, згідно якої просування службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань,