КК), наслідки застосування насильства, факт застосуван-ня зброї і т. п. (ч. 2 ст. 365 КК) або настання тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365 КК) і бажає (прямуй умисел) чи свідомо допускає (непрямий умисел) їх настання або передбачає лише можливість настання за-значених наслідків і легковажно розраховує на їх відведення або не передбачає можливості їх настання, хоч повинна була і могла їх пе-редбачити (відповідно, злочинна самовпевненість і службова недбалість по відношенню до наслідків і змішана форма вини загалом по відношен-ню до перевищення влади або службових повноважень).
Мотиви не мають значення для кваліфікації розглядуваного злочину.
Його кваліфікуючим видом є перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 365 КК). Під тяж-кими наслідками, якщо вони пов'язані із заподіянням матеріальних збитків, фізичним чи юридичним особам, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Поняттям «тяжкі наслідки» охоплюється і розвал діяльності установи, підприємства чи організа-ції, банкрутство, аварія з людськими жертвами тощо [32.П.8].
На практиці при застосуванні ч.3 ст. 365 Кримінального Кодексу складність виникає не лише у визначенні того, чи є спричинені наслідки тяжкими, а й щодо правильності правової оцінки скоєного.
2.3. Службове підроблення
В основі службового підроблення, як і будь-якого іншого .кримінально караного підроблення, лежить обман. Мета його може бути різноманітною: приховати сліди злочинної діяльності, створити умови для такої дія-льності, забезпечити неправомірне вирішення певного питання, ство-рити видимість результативної діяльності підприємства, установи чи організації, в якій працює службова особа тощо. При цьому службове підроблення може виступати як самостійне кримінально каране діяння, бути способом посягання на майно чи вчинення або ж приховування інших злочинів.
Суспільна небезпека службового підроблення, порівняно з іншими ви-дами кримінально караного підроблення підвищується тим, що він вчиню-ється з використанням службовою особою наданих їй влади чи службових повноважень, тобто є службовим зловживанням. Використання службовою особою владних повноважень значно полегшує вчинення підроблення, який до того ж у більшості випадків взагалі неможливо вчи-нити щодо певних категорій офіційних документів без використання таких повноважень.
Так, «Вироком Балаклавського районного суду м. Севастополя від 2 лютого 1999 р. К. засуджена: за ч. 1 ст. 172 КК та ч. 1 ст. 168 КК із застосуванням ст. 42 КК 1960 р. [2.Ст.366,368,70] — на шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах РАГС строком на три роки.
Як визнав суд, К., визнана винною в тому, що 13 червня 1998 р. працюючи в органах РАГС, вона внесла до свідоцтва про народження Д. завідомо неправдиві відомості за винагороду у розмірі 100 грн. З використанням наданої їй влади».
Основним безпосереднім об'єктом службового підроблення є визначе-ний законом порядок діяльності державного апарату, апарату об'єд-нань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від фор-ми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридич-не значення. Факультативним додатковим об'єктом цього злочину мо-жуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо.
З об'єктивної сторони цей злочин може полягати в таких формах [23.С.921]:
внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;
інше підроблення документів;
складання завідомо неправдивих документів;
видача завідомо неправдивих документів.
Документ, який є предметом злочину, - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсю-дження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії [26.Ст.27]. Слід відзначити, що у кримінально-правовому значенні мова тут йде не про будь-яку інфор-мацію, а тільки про ту, яка має юридичне значення.
Офіційними необхідно визнавати документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів дер-жавної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а та-кож підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). Приватні документи також мо-жуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад нотаріусом, або якщо вони передані громадянином для зберігання або викорис-тання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, приватизаційний сертифікат, довіреність на одержання зарплати,).
У процесуальних документах повинно бути чітко сформульовано, в який конкретно офіційний документ було внесено неправдиві відомо-сті чи іншим чином підроблено, який завідомо неправдивий документ видано, у чому полягає суть підроблення. Кваліфікація дій службової осо-би за ст. 366 Кримінального Кодексу не може базуватися на обвинуваченнях загального характеру.
У кримінально-правовій літературі висловлена думка про те, що вка-зівка у ст. 366 Кримінального Кодексу на офіційність документів є зайвою, оскільки неофі-ційних документів немає. Але виходячи з визначення, що «офіційні документи - письмові акти, що їх видають державні, громадські чи приватні підприємства, установи або організації і які призначені для посвідчення фактів чи подій, які ма-ють юридичне значення». Випливає, перше не всі письмові акти юридичних осіб є офіційними документами, а письмові акти фізичних осіб взагалі такими не є. По-друге, ряд документів (зок-рема, ті, що виходять від окремих осіб) набувають офіційного характеру і можуть бути визнані предметом службового підроблення лише тоді, коли вони потрапляють до відання відповідних юридичних осіб і набувають відповідного юридичного значення. Про існування офіційних і неофіцій-них документів неодноразово підкреслювали вчені, які спеціально до-сліджували таке діяння як підроблення документів.
Як свідчить судова практика, суди в багатьох випадках при визна-ченні офіційності того чи іншого документа виходять якраз із того, чи мав він юридичне